| Головна » Статті » Мои статьи |
| У категорії матеріалів: 41 Показано матеріалів: 21-30 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 » |
Сортувати за: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
21 листопада, в день пам’яті святого Архістратига Михаїла, православна громада Свято-Воскресенського Кафедрального собору м. Рівне святкувала 110-річницю з часу освячення Воскресенського собору 8 жовтня 1895 року. З часу освячення до часів хрущовського атеїстичного тиску, в 60-их роках ХХ століття, коли був закритий собор і перетворений в музей атеїзму, Воскресенський собор діяв без перерви. Тисячі людей були його прихожанами, звершували тут таїнства Православної Церкви, духовно перероджувались через Хрещення і духовно відходили в потойбічне життя через молитви Церкви. Ситуація змінилась в 1989 році, коли після пікетування і багатоденного голодування декількох десятків віруючих, влада змушена була повернути собор віруючим. В тому ж році розпочалось в соборі регулярне богослужіння. Але торжество віруючих від повернення собору було недовгим. В серпні 1992 року, Воскресенський Кафедральний собор був захоплений прихильниками так званої УПЦ-КП. Православні віруючі, разом з соборним духовенством, після більш як піврічного протистояння, отримали в своє користування нижній, Михайлівський храм Воскресенського собору, який використовують до цього часу як Кафедральний собор. На ювілейне святкування, на запрошення Архієпископа Варфоломія, прибув Архієпископ Костромський і Галицький Олександр. Владика Олександр очолив святкову Всеношну, а в день свята - Божественну літургію. Після святкового молебню з обходженням навколо храму, Архієпископи Олександр і Варфоломій сердечно вітали духовенство і багаточисельну паству собору з ювілеєм. Свято 110-річниці освячення Воскресенського собору пройшло на високому духовному рівні. Пропонуємо нашим читачам матеріал присвячений освяченню Воскресенського собору в 1895 році надрукований в Волинських єпархіальних відомостях, № 30, за 1895 рік. Таким чином, хочемо повернути наших читачів, до того вікопомного дня. |
|
На окраїні Здолбунівського району розташоване прекрасне і мальовниче село Буща. Ходять перекази і легенди про назву села. Гадають, що Буща похідне від слова пуща. Таке припущення найбільш вірогідне, адже село розкинулось між мальовничими горами, вкритими залишками віковічного лісу. В давнину ця місцевість являла собою непрохідні нетрі з глибокими ярами і болотами, невеличкими озерами. Справжня пуща та й годі. |
|
Цьогоріч Мізочу виповнюється 685 років. За свою багатовікову історію він знав різних людей, які приносили йому велич та славу. Звичайно, серед таких найперших потрібно згадати графів Карвицьких, (власників містечка з 1720 по 1939рр.), завдяки яким місто зазнало найбільшого піднесення за свою історію і, за висловом одного дослідника, пережило "золотий вік" своєї історії. А були просто такі, які вже самими своїми візитами та перебуванням в Мізочі робили честь та славу містечку. Крім Діонісія Міклера (автора мізоцього парку, що прославив його на всю Волинь) з відомих гостей в Мізочі на початку XIX ст. був брат російського імператора Олександра I – Костянтин Павлович. Напередодні війни з Наполеоном 1812 року перебувала в Мізочі перша в Росії жінка-офіцер Н. А. Дурова. В 20-40-их років XX ст. неодноразово навідував містечко Улас Самчук (у своєму романі "Волинь" він згадує Мізоч 33 рази). |
|
Как-то известный православный богослов диакон Андрей Кураев высказал интересную мысль о том, что самым первым революционером в мире есть диавол. Именно этот антипод Творца не принял установленный Богом гармоничный порядок вещей, а провозгласил свой эгоистический лозунг: свобода от Бога и абсолютное своеволие. На протяжении истории провозглашённая противником Бога «свобода» пленяла многих. Но, к сожалению, не многие припоминают, что плата за все богоборческие свободы — это, как правило, человеческие жизни. Казалось бы, после ужасных революционных катастроф и трагедий человечество должно было извлечь уроки и не повторять трагических ошибок. Однако как бы мы ни старались называть себя высокоинтеллектуальной, развитой расой, мы продолжаем наступать на одни и те же грабли, наслаждаясь пьянящим духом свободы от морали и благопристойности… |
|
Пропонуємо увазі читачів матеріал, який був вміщений у щорічнику "Рівненська єпархія-2006" у рік смерті благочинного Здолбунівського району з 1977 по 2006 рр., митрофорного протоієрея Миколая Ярощука. |
|
В начале 2001 года мир был взбудоражен известием о том, что афганские талибы разрушили гигантские статуи Будды – уникальные памятники древней культуры. Тема поверженных изваяний в тот период прочно утвердилась на первых страницах крупнейших газет и в выпусках новостей ведущих телекомпаний мира. На этом фоне практически незамеченной осталась другая трагедия, которая началась немногим раньше и продолжается до сих пор – разрушение монастырей и храмов Косова. |
|
З часів Київської Русі освіта і виховання мали єдине джерело свого витоку - духовність. Цей принцип гласив: "Начало премудрости - страх Господень". Тобто тільки чиста безгрішна душа є платформою для набуття знань та життєвого розвитку. Тому і була Київська Русь на той час однією з наймогутніших держав Європи. |
|
Велична місія випала для Києва - заснувати на Русі християнство. Відбулась ця подія у 988 р. від Різдва Христового. Адже відомо, що християни були на Русі за часів Аскольда і Діра, Ігоря і Ольги. А в Закарпатті вони взагалі з'явились за 100 років до Володимира. В Києві була заснована митрополія Константинопольської Церкви, яка управлялась митрополитами (в основному з греків), присланими з Константинополя. В інші міста Київської Русі єпископи були послані значно пізніше. У числі перших міст були Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород, Ростов та інші. Москви тоді ще взагалі не було. Зараз багато хто говорить, що з 988 року Українська Православна Церква була незалежною. Але виникає запитання - незалежною від кого? Адже митрополитів, єпископів в основному призначали з Константинополя? |
|
Церковні дзвони являють собою вдале поєднання ударного інструменту з трубою. Удар «язика» об край дзвону збуджує вібрації, а дзвін, що являє собою по формі трубу або рупор, ці вібрації збирає в певний музичний акорд і концентровано направляє в простір з продовженим співочим звуком. Церковний дзвін в Православній Церкві сприймається як деякий духовний голос, символ голосу Божого і символ молитовного виголошування. |
|
Удивительно, но факт: для Церкви, которая обязана бороться с предрассудками, эти самые предрассудки являются одной из самых серьезных проблем, и связаны они ни с чем иным, как с церковным преданием. Со времен князя Владимира Церковь обличает суеверия, пишутся книги, но, к сожалению, многим из прихожан больше нравится доверять устным источникам информации — нашим незабвенным бабушкам, и, что примечательно, «духовными чадами» этих бабушек становятся люди образованные, интеллигентные. Значит, любовь наших людей к суевериям просто безграмотностью не объяснить, здесь все гораздо сложнее. Так что же у нас в Церкви религия, а что миф? И чем религия и миф отличаются друг от друга? |