Православна Здолбунівщина

Велична місія випала для Києва - заснувати на Русі християнство. Відбулась ця подія у 988 р. від Різдва Христового. Адже відомо, що християни були на Русі за часів Аскольда і Діра, Ігоря і Ольги. А в Закарпатті вони взагалі з'явились за 100 років до Володимира. В Києві була заснована митрополія Константинопольської Церкви, яка управлялась митрополитами (в основному з греків), присланими з Константинополя. В інші міста Київської Русі єпископи були послані значно пізніше. У числі перших міст були Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород, Ростов та інші. Москви тоді ще взагалі не було. Зараз багато хто говорить, що з 988 року Українська Православна Церква була незалежною. Але виникає запитання - незалежною від кого? Адже митрополитів, єпископів в основному призначали з Константинополя?

Та з другої половини XII століття Київ уже не був політичною столицею Київської Русі, а митрополія перейшла на північ – у м. Володимир. Коли у 1240 р. Київ захопили монголо-татари, то Київські митрополити переїхали у Володимир Пізніше св. митрополит Київський Петро (родом з Волині) переніс Київську Митрополію з Володимира у Москву. Так Київські Митрополити управляли нашою Церквою з Москви. Московський патріарх до сьогоднішнього дня має посох святого Київського Митрополита Петра як символ історичної духовної влади.

Перенесення кафедри з Києва у Москву сприяло підвищенню Московського князівства як нової духовної столиці Русі, хоча митрополити носили титул «Київських» і призначались з Константинополя.

Біда Київської митрополії в тому, що в період монголо-татар і післямонгольський період вона була поділена між двома державами: Річчю Посполитою і Московським царством. Литовські власті з православними митрополитами не церемонились. Якщо вони не виконували їхньої волі, то могли потрапити на вогнище, або бути підступно вбитими. Коли турецькі війська окупували Константинополь, то, сподіваючись на допомогу Риму, тамтешнє духовенство зрадило православну віру. Москва відмовилась приймати митрополитів із єретичного Константинополя і сама почала вибирати митрополитів із числа Руських священиків. Середину XV ст. можна рахувати як поділ єдиної митрополії на дві частини: Київську на території Литви і Московську - на території Московського царства. Так було майже два століття. Константинополь захопили турки-османи, з Константинопольським патріархом мало хто рахувався, а католицькі правителі робили широкий наступ на православну віру. Католики захоплювали православні святині та храми. Вся історія України того періоду - це боротьба козаків та селян, які захищали свою церкву і свою православну віру, яка за словами Грушевського була «національною ідеєю» українців.

У 1651 р. Київ був майже повністю зруйнований польсько-литовськими військами Яна Радзивілла. Київ просто перестав існувати - навіть через 10 років після того його населення становило менше 10 тисяч чоловік. Деякі журналісти вважають, що в цей період "незалежну" Київську митрополію "повторно" захоплює Москва. Та що було захоплювати? "Море сліз та крові? "Що залишилось від митрополії - пограбовані та окатоличені монастирі і храми? Православні масово втікали від унії в Московську державу, під захист православного патріарха. Константинопольський патріарх не міг захистити свою українську паству. Тому гетьман Іван Самойлович вирішив врятувати залишки православної віри на Україні і перевести православних під захист Московського патріарха, прямого послідовника древньої Київської Церкви. Це було не приєднання, а возз'єднання двох частин однієї Церкви. Генеральний єсаул Іван Мазепа, за дорученням гетьмана, вирішив провести Собор, на якому було прийнято рішення просити Московського патріарха прийняти під свій омофор Київську митрополію. Патріарх скликав Собор Російської Православної церкви, на якому було прийняте рішення про возз'єднання Київської митрополії з Московським Патріархатом. Возз'єднання і в Україні, і в Москві люди сприйняли як велике благо. Почалося відродження древньої столиці Православ'я, піднімались з руїн древні монастирі та храми, будувались нові.

Тому не можна забувати про ту допомогу, яку надала Російська держава збереженню і примноженню православних традицій з найдавніших часів до сьогодення. Зараз Українська Православна Церква є однією з найбільших Православних церков світу. За роки незалежної України кількість приходів збільшилась у 4 рази, монастирів - у 20 разів. Вона є автономною (незалежною в управлінні) у складі Російської Православної Церкви, зберігаючи з нею канонічну єдність, як і єдність з усіма Православними Церквами світу. Сьогодні УПЦ виконує свою місію спасіння і є невід'ємною частиною Світового Православ'я, єдиної Церкви Христової.