15:33 Хто такий Іісус Христос? | |
 Ми живемо в світі, в якому практично всі чули ім’я Іісуса Христа, і до того ж в традиційно християнській країні, де це ім’я настільки вкорінене в історії і культурі, що не знати його просто неможливо. Але якщо ми запитаємо у людей - звичайних людей, що поспішають у своїх справах на вулиці, - навіщо прийшов Іісус Христос, найчастіше нам скажуть - вчити, хтось скаже, що Іісус прийшов показати нам приклад.
Те та інше частково вірно: Господь Іісус дійсно вчив і показав приклад. Але чи це головне? Духовні наставники багатьох релігійних традицій приходять, щоб нагадати людям, як поводитися; і люди часто думають, що Іісус Христос - просто один з тих, хто вчив людей «бути хорошими». В світі є вчення, основним змістом яких є правильна поведінка, наприклад конфуціанство. Але Євангеліє говорить про набагато більше - про вічне спасіння. Ми можемо знайти нечуване щастя, щось набагато прекрасніше, ніж все, про що ми можемо помислити і на що ми сміємо сподіватися. Та часто ми хочемо від життя дуже мало - трохи благополуччя, трохи спокою, зовсім трохи любові - і проходимо мимо вічної і абсолютної радості, до якої ми покликані. Щоб увійти до цієї вічної радості, недостатньо бути просто хорошою, порядною людиною. Сотник Корнилій, римський офіцер, що згадується в десятому розділі книги Діянь Апостольських, був на диво хорошою людиною - милостивим, щедрим, глибоко релігійним. Подумати тільки: офіцер окупаційної армії заслужив на щиру любов у народу окупованої країни! Але про нього не сказано, що «ця людина достатньо хороша, її вже не потрібно спасати»; навпаки, Бог спеціально посилає апостола Петра, щоб розповісти йому про Христа і таїнство Хрещення. Церква - услід за Апостолами - говорить, що всі ми грішні і потребуємо спасіння. У наш час це здається майже образливим: чому від порядної людини вимагають визнати себе грішником і шукати спасіння, запевняючи, що інакше в Царство Боже не увійти? Хіба недостатньо бути просто хорошим? Як і багато що в християнстві, відповідь на цей подив з’ясовується, як тільки ми перейдемо від слів до справи і дійсно спробуємо бути по-справжньому хорошими. Не просто «шанувати кримінальний кодекс» і поступати по совісті, а любити ближнього - ось цього конкретного ближнього, дружину, співробітника, начальника, підлеглого - як самого себе. Дуже швидко виявляється, що ми на це не здатні. У духовному житті є певний парадокс: чим людина краща, тим виразніше вона бачить свій гріх. Бандит може щиро вважати себе хорошим («якщо і вбив кого, то тільки по справі»), але людина, уважна до голосу совісті, може глибоко засмучуватися, що витратила на свої задоволення свої ж власні засоби, які могла б віддати тим, що мають потребу. Молитви і роздуми, залишені святими людьми, повні глибокого плачу про їх гріхи. Святий апостол Павло, про якого Сам Господь говорить: Він є Моїм вибраним сосудом, щоб сповіщати ім’я Моє перед народами і царями і синами Ізраїлевими (Діян 9:15), - іменує себе «першим з грішників». Так ми не помічаємо течії, коли даємо їй просто відносити себе; але коли ми, схаменувшись, намагаємося стати на ноги, то відчуваємо всю її силу. Так і вся тяжкість гріха, весь його смертоносний жах стають ясні тільки у міру того, як ми починаємо йому опиратися. Як людина грішна може увійти до Царства чистоти і світла, як вона може увійти до присутності Всесвятого Бога? Євангеліє говорить про те, що Бог може прийняти і зцілити грішників через життя, смерть і Воскресіння Іісуса Христа, через Його спасительну присутність, що продовжується, в Церкві. Христос відганяє відчай, і Апостол підкреслює, що у будь-якої людини, як би низько вона не впала, як би далеко не заблукала, є надія. Ця надія є у нас саме тому, що Христос прийшов не стільки вчити, скільки, як сказав Він Сам, щоб послужити і віддати душу Свою для спокутування багатьох (Мк 10:45). Як пояснює святитель Іоанн Златоуст, «Христос заплатив значно більше, ніж ми були винні, і настільки більше, наскільки море безмежне порівняно з малою краплею. Отже, не сумнівайся, людино, бачачи таке багатство благ, не питай, як загашена іскра смерті і гріха, коли на неї вилито ціле море благодатних дарів» (Бесіди на Послання до Римлян). Апостол Павло показує це на власному прикладі. Він сам був не просто грішником - він був лютим гонителем Церкви Христової. Як свідчить Письмо, він дихав погрозами і вбивством на учнів Господа (Діян 9:1) і, як говорить сам Апостол, раніше був гонителем і кривдником (1Тим 1:13). Дивна особливість Святого Письма в тому, що воно не приховує слабкості (і навіть гріхів) найшанобливіших і ключових фігур в історії Церкви. Бог створює святих з людей, подібних до нас, і для нас теж не закритий шлях святості і порятунку.Але для цього потрібно змиритися, попросити милості, визнати свою провину, зіпсованість і безпорадність. Це завжди дуже важко; одна із сторін гріха - глибока недовіра до Бога і схильність покладатися виключно на себе. Як співалося в комуністичному гімні «Інтернаціонал»: Никто не даст нам избавленья — Спроби врятуватися «своєю власною рукою», витягнути себе з болота за волосся, зробити себе здатним увійти до Царства приречені на провал. Ми, бідні грішники, не можемо допомогти собі самі. Але, як свідчить Апостол, у нас є Той, Який присутній в Церкві, яку Він заснував і в Таїнствах якої Він подає нам благодатну допомогу. Слово це вірне і сприйняття варте (1 Тім 1:15): Він наш Спаситель. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |