Православна Здолбунівщина

21 листопада, в день пам’яті святого Архістратига Михаїла, православна громада Свято-Воскресенського Кафедрального собору м. Рівне святкувала 110-річницю з часу освячення Воскресенського собору 8 жовтня 1895 року.

З часу освячення до часів хрущовського атеїстичного тиску, в 60-их роках ХХ століття, коли був закритий собор і перетворений в музей атеїзму, Воскресенський собор діяв без перерви. Тисячі людей були його прихожанами, звершували тут таїнства Православної Церкви, духовно перероджувались через Хрещення і духовно відходили в потойбічне життя через молитви Церкви.

Ситуація змінилась в 1989 році, коли після пікетування і багатоденного голодування декількох десятків віруючих, влада змушена була повернути собор віруючим. В тому ж році розпочалось в соборі регулярне богослужіння. Але торжество віруючих від повернення собору було недовгим.

В серпні 1992 року, Воскресенський Кафедральний собор був захоплений прихильниками так званої УПЦ-КП. Православні віруючі, разом з соборним духовенством, після більш як піврічного протистояння, отримали в своє користування нижній, Михайлівський храм Воскресенського собору, який використовують до цього часу як Кафедральний собор.

На ювілейне святкування, на запрошення Архієпископа Варфоломія, прибув Архієпископ Костромський і Галицький Олександр. Владика Олександр очолив святкову Всеношну, а в день свята - Божественну літургію. Після святкового молебню з обходженням навколо храму, Архієпископи Олександр і Варфоломій сердечно вітали духовенство і багаточисельну паству собору з ювілеєм. Свято 110-річниці освячення Воскресенського собору пройшло на високому духовному рівні.

Пропонуємо нашим читачам матеріал присвячений освяченню Воскресенського собору в 1895 році надрукований в Волинських єпархіальних відомостях, № 30, за 1895 рік. Таким чином, хочемо повернути наших читачів, до того вікопомного дня.

Цьогоріч Мізочу виповнюється 685 років. За свою багатовікову історію він знав різних людей, які приносили йому велич та славу. Звичайно, серед таких найперших потрібно згадати графів Карвицьких, (власників містечка з 1720 по 1939рр.), завдяки яким місто зазнало найбільшого піднесення за свою історію і, за висловом одного дослідника, пережило "золотий вік" своєї історії. А були просто такі, які вже самими своїми візитами та перебуванням в Мізочі робили честь та славу містечку. Крім Діонісія Міклера (автора мізоцього парку, що прославив його на всю Волинь) з відомих гостей в Мізочі на початку XIX ст. був брат російського імператора Олександра I – Костянтин Павлович. Напередодні війни з Наполеоном 1812 року перебувала в Мізочі перша в Росії жінка-офіцер Н. А. Дурова. В 20-40-их років XX ст. неодноразово навідував містечко Улас Самчук (у своєму романі "Волинь" він згадує Мізоч 33 рази).

Велична місія випала для Києва - заснувати на Русі християнство. Відбулась ця подія у 988 р. від Різдва Христового. Адже відомо, що християни були на Русі за часів Аскольда і Діра, Ігоря і Ольги. А в Закарпатті вони взагалі з'явились за 100 років до Володимира. В Києві була заснована митрополія Константинопольської Церкви, яка управлялась митрополитами (в основному з греків), присланими з Константинополя. В інші міста Київської Русі єпископи були послані значно пізніше. У числі перших міст були Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород, Ростов та інші. Москви тоді ще взагалі не було. Зараз багато хто говорить, що з 988 року Українська Православна Церква була незалежною. Але виникає запитання - незалежною від кого? Адже митрополитів, єпископів в основному призначали з Константинополя?

Церковні дзвони являють собою вдале поєднання ударного інструменту з трубою. Удар «язика» об край дзвону збуджує вібрації, а дзвін, що являє собою по формі трубу або рупор, ці вібрації збирає в певний музичний акорд і концентровано направляє в простір з продовженим співочим звуком. Церковний дзвін в Православній Церкві сприймається як деякий духовний голос, символ голосу Божого і символ молитовного виголошування.