Православна Здолбунівщина

 

У селі Дермань, що на Здолбунівщині (Рівненська область), біля старого, розлогого парку не на одному із пагорбів, на межі двох сіл, розмістився Свято – Троїцький храм.

У 1939 р. з приходом Радянської влади село було розділено на 2 –а населених пункти: Пн – Зх частина стала Дермань – 1, а Пд. – Сх. – Дермань – 2. З 1946 року по кінець ХХ ст. обидві були перейменовані в Устенське 1 і 2 відповідно.

Славу Дерманю приніс Дерманський свято Троїцькій монастир, будівництво якого розпочав князь Василій Острозький у першій половині ХV ст. Була збудована 80 м. вежа – дзвіниця, 8 м – вий мур, житлові приміщення – келії і Свято Троїцька церква.

У 1603 – 1606 рр. у монастирі була друкарня. У 1602 при монастирі було відкрито школу, яка готувала молодих священнослужителів. Пізніше у монастирі було відкрито народне училище, а на початку ХХ ст – церковно – учительську семінарію, для якої збудують велике приміщення на монастирській землі. Нині у ньому Дерманська гімназія.

Монастир з 1720 р – по 1821 р. перебував під уніатським полоном, де пізніше знову повернувся православним.

Перший приходський храм на вищезгаданій території був збудований ще в ХІ столітті в Райгороді. Таку назву мало поселення на невеличкому пагорбі біля річки Устя. Та цей храм проіснував недовго. Монголо – татарська навала, коли в 1241 р орда на чолі з ханом Батиєм рушила зі зруйнованого Києва на землі Галицько – Волинського князівства винищувала все на своєму шляху. Під руки ординців підпало містечко Райгород, яке й було спалене, оскільки всі будівлі в т.ч. й храм, були дерев’яними, та від цього поселення не залишилось ніяких слідів.

Документальні дані про існування у Дермані православного приходу датуються від 16 червня 1589 р., коли князь Константин Острозький підписав дарчу грамоту: «іж позволяєм отцю нашому Василеві Вороновичу голові дерманському в селі моєму Дермані і Лебедях і ніхто не має йому перешкод чинити з велебних отців з монастиря парафії, наданій йому належне від пастиря його, бо где ж канони святих отців не дозволяють».

У «Історичній записці про Дерманський монастир» архімандрита Ієрофея 1873 р сказано так: «Були в Дермані православні церкви на Городищі і на Кручі. Коли приходська церква на Городищі згоріла, дерманський православний приход з приписаними до нього с. Лебеді не маючи власної церкви примушені були бути в розпорядженні Дерманського греко – католицького Василіанського монастиря». Дерманці не визнавали указу, не визнавали і уніатських священників. З цього приводу князь Олександр Заславський (католик) 20 січня 1628 року видав універсал підданим Дерманського монастиря: «…про підчинення священикам, призначеним від монастиря Дерманського». Фонди приходського притчу захопили василіани (течія греко-католиків). Про це сказано в описі Дерманської каплиці Святого Онуфрія Великого, спорядженої в 1806, приходським священиком с. Дермань Яковом Івановичем Сидрисаєвичем. З цього опису дізнаємось, що в Лебедському лісі, що межував з дерманськими землями на урочищі «Круча» стояла побудована церква на честь прп. Онуфрія. Це церква слугувала православним першодерманцям приходським храмом, до якого було призначено священика.

Так було до 1793 р.

В 1793 р- 95 рр. Волинь увійшла до складу Російської імперії і з 1794 р на цих землях знов запанувало православ’я. Одна частина села – Дермань – 1 була поручена під нагляд Мізоцького священика, а інша частина – Дермань – 2 – поручена Точивицькому священику. Це викликало невдоволення дерманців і вони звернулись до єпископа Житомирського Варлаама з проханням призначити їм окремого священика. Одночасно просили дозволу відправляти службу Божу в церкві Свято Онуфрія, яку перевезли з Кручі на Скавину гору (цвинтар). Прохання було задоволено і в 1805 р був виданий Антимінс. Та маленька церковка для дерманців була дуже тісною. Селяни поглядали на монастир, який ще був у руках василіан. В свою чергу відчуваючи нестійкість свого становища в суспільстві, особливо стосовно володіння територією монастиря, і для того, щоб хоч якось утримати свій вплив на цих територіях, василіани вирішили побудувати неподалік від монастиря великий храм, сподіваючись надалі хоч там проводити свою діяльність та залишити свій вплив над цими землями.

Храм збудували великий кам’яний в стилі католицької базиліки, з двома входами, центральним і боковим та двостороннім пологим дахом типовим для звичайних сільських хат, покритим дерев’яними дощечками. Будівництво було закінчено у 1810 р.

Не втримавши свої позиції та віддавши монастир православним, василіани не змогли довго втримати і новозбудований храм. У 1828 р. зусиллями селян греко – католики були вигнані з їхніх земель. З цієї пори храм і розпочинає функціонувати як православний (нині діючий Свято-Троїцький Дерманський приходський храм). Спочатку селянам важко було доглядати та утримувати храм, адже він був збудований на межі земельних угідь : панської і казеної. Поміщиця в с. Дермань – 1 польська графиня Ядвіга Любомирська, яка була католичкою і більше турбувалася про Мізоцький костел, куди їздила молитися .

Першим православним священиком в цьому храмі був Яків Іванович Сидрисаєвич (1829 – 1835 рр). Отець Яків у цьому храмі проводив активне священицьке служіння, та на його доля випало нелегке освоєння уніатського храму та згуртування релігійної общини навколо нього.

З 1835 по 1837 рр настоятелем храму був отець Тимофій Романовський, який пробув зовсім недовго, але лагідністю і любов’ю продовжував подвиг отця Якова.

А вже з 1837 по 1861 рр отець Антоній Іваницький очолює Дерманську паству, не залишаючи справу розпочату своїми попередниками з моменту відкриття храму. Він прищеплював людям любов до храму, до Бога, та один до одного. Своїм життям втілював моральні закони. у 1861 р., настоятелем храму стає син о. Антонія Іваницького Доримедонт Іваницький. У книзі М. Теодоровича є така характеристика випускника семінарії Доримедонта Антоновича Іваницького: «способностей хороших, успехов хороших, поведения очень хорошего ».

Ставши священиком о. Доримедонт проявив себе як енергійний, наполегливий діяч. Саме він добився виділення коштів для перебудови храму, що тривала з 1881 р. по 1890 р. Будучи настоятелем храму, він збудував кам’яний звід над вівтарем, прибудував ризницю та пономарку, над середньою частиною храму, було зроблено дерев’яний восьмикутник, периметр якого сягає 40 м., було зведено величний купол над ним. У 1884 р до притвору було добудовано кам’яну дзвіницю, а дах був перекритий листовим залізом.

У 1885 – 87 рр було виготовлено та встановлено новий п’ятиярусний іконостас, ікони для якого були написані почаївськими художниками. Згідно зі шкільною реформою в Росії, при імператорі Олександрі ІІ в 1869 р при Дерманському Свято- Троїцькому храмі було відкрито церковно – приходську школу, у якій близько десяти років навчав дітей отець Доримедонт. Після реорганізації школи у двокласне училище тут працювала його дружина Ольга Іванівна. У 1890 р. на межі двох сіл під Скавиною горою було побудовано приміщення для училища та зусиллями отця Доримедонта було зібрано значну частину цегли для побудови двоповерхової будівлі для вчителів народної школи.

О. Доримедонт помер у 1900р та похований на території храму. Над його могилою височіє металевий склеп, увінчаний хрестом. На металевій плиті викарбуваний надпис,,Будівничий Свято Троїцького храму» - це зробили люди, вдячні за невимовну працю священика по відношенню до благоустрою храму та культурного відродження і просвіти села.

З 1900 по 1932 священиком Свято Троїцького церкви був Клавдій Доримидонтович Іваницький, син о. Доримидонта. Маючи неабияку віру в Бога, він старався також всебічно послужити йому своїм життя, і вирішує продовжити справу батька з благоустрою храму.У 1926 році було придбано на кошти громади великий дзвін вагою 446 кг і менший вагою 25 кг.

Священик Євген Юстимович Кульчинський народився у 1883 р в с. Любча Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив духовну семінарію у Житомирі у 1905 р був священиком в с. Колки Луцького повіту. З 1928 був священиком в с. Городок, що поблизу м. Рівне, а з 1932 по 1951 рр був настоятелем храму в с. Дермань.

Після виступу дерманської молоді на Залужжі проти поляків 22 серпня 1939 р, був заарештований та ув’язнений у концтаборі Береза Картузька. Там щоправда, від пробув лише 2 місяці, але назад на служіння не повернувся.

Помер о. Євгеній у 1951 р і похований поблизу Свято - Троїцького храму в с. Дермань.Весь час відсутності настоятеля, приход обслуговувався священиками сусідніх парафій.

У 1951 р місце батька зайняв молодший син о. Євгенія, о. Сергій Кульчинський. Отець Сергій здобув освіту на теологічному факультеті Варшавського університету, був досить освідченою людиною. У цей тяжкий час селяни самі жили впроголодь, немаючи чим поліпшити матеріальне становище храму. За царської влади священик отримував від царської казни 300 крб. у рік. (Порівняно з закупівельною спроможністю на той час корова вартувала 10 – 15 крб., кінь – 15 – 20. диякон отримував 100 крб., псаломщик – 50. У розпорядженні церкви було біля 30 десятин землі, з них 20 десятин орної, а 10 десятин – луки і пасовища.) Польська влада також виплачувала притчу зарплату, залишила у володінні церкви землю. Становище різко погіршилося з приходом у 1939 р. Радянської влади: землю у церкви забрали, зарплату відмінили.

Особливу скруту переживали служителі церкви, як «пастирі» своїх «пасових громад» у 50 – 60 – ті роки. У ті часи служителям церкви потрібно було мати велику мужність. У Дермані, як і в багатьох містах і селах, розпочалася хвиля закриття храмів. Завдяки силі Божій, вірі прихожан та відважності церковнослужителів Свято Троїцький храм вдалося відстояти та, не дати закрити його.

Деякий час у приходському храмі служили тимчасові священики з Мізоча та Здолбунова. У 1956 р постійним настоятелем храму було затверджено о. Афіногена Павлюка. Отець Афіноген був родом з с. Грищенки, що на Поділлі. Навчався в школі, що існувала при Почаївській Лаврі. У 1907 р. по закінчені певний час вчителював у Дермані. З 1910 по 1918 рр вчився в Петербурзі у Комерційному Педагогічному інститутах. З 1918 по 1932 р був викладачем математики у Дерманській школі. З 1926 р працював директором Дерманської семирічної школи, а в 1928 – 29 рр одночасно і директором Дерманської жіночої гімназії. З 1932 по 1935 рр був директором школи в м. Кутейов біля Кракова. З 1935 р по 1939 р навчався заочно у Варшаві на факультеті «суспільствознавства». Та після своїх мандрівок, коли відбулося падіння Польщі, повернувся на Волинь і працював у гімназіях м. Здолбунова та м. Острога. В 1941 – 42 рр був директором Острозької учительської семінарії. 10 липня 1942 р митрополит Олексій у Почаївській Лаврі рукоположив Афіногена Павлюка у сан священика та призначив його у парафію Свято – Кирило – Мефодіївської церкви, що в м. Острог. У 1944 р був переведений настоятелем у с. Верхів Острозького району. У 1956 р стає настоятелем Свято Троїцького храму с. Дермань. Отець Афіноген у Дермані користувався найбільшим авторитетом, адже він мав не одну вищу освіту, знав декілька іноземних мов, під його керівництвом виросло не одне покоління молоді, умів залагоджувати конфлікти з владою. Крім того він був одружений з дочкою одного з настоятелів Дерманського храму о. Клавдія Іваницького. Помер о. Афіноген у 1965 р та похований на сільському цвинтарі. З 1965 по 1987 настоятелем храм був Микола Мусійович Панасюк. Народився він у 1915 р., закінчив Почаївську духовну семінарію. На його долю також випали нелегкі часи. Син о. Миколи, вихований батьком, також став священиком, а інший син Степан багато років був регентом хору у цьому ж храмі с. Дермань. Помер о. Микола у 1987 р та похований в с. Здовбиця.

У 1987 на місце о. Микола Панасюка був призначений священик Федір Павлович Устимчук. Народився о. Федір у 1966 р в. с. Борбин, Млинівського району Рівненської області. Духовну освіту здобув у Московській духовній семінарії у м. Загорську. Початок служіння о. Федора був більщ сприятливий, ніж у його попередників. Кінець 80 – их років віщував майбутні події, тобто крах Радянського Союзу. Бажання та бачення окремою державою свої планів незалежності давало в якійсь мірі послаблення жорстокого режиму над Церквою та відчуття у певній мірі свободи віросповідання. Неминуче відбулося після повалення та розпаду Радянського Союзу, кожна окрема держава розпочала вибудовувати свій шлях. Церква відчула послаблення і широкі верстви населення відчули потребу у церковному житті. Саме з цими широкими колами людей довелося і працювати невгамовному трудівнику о. Федору. Всіма силами священик хотів зацікавити та втримати людей в лоні Православної Церкви. Після довгого закриття, у 1994 було відкрито Свято- Троїцький Дерманський жіночий монастир. Отець Федір разом з церковною радою передали ряд церковних речей, які до цього зберігалися у храмі, монастиреві. Коли Радянська влада у 50 – их роках закрила монастир і відкрила школу – інтернат. Люди, що могли виносили з монастиря та віддавали у храм для зберігання, щоб святиня не була осквернена. Це були і не великий іконостас, з теплої монастирської церкви, чудотворна ікона Казанської Божої Матері, ікона вмч. Пантелеймона з часткою його мощей, і багато інших ікон, хрестів, тощо.

Отець Федір також при храмі організував і церковну бібліотеку, для того щоб люди через зацікавлення духовною літературою могли вгамувати свої духовні потреби та знаходити відповіді на важливі для них питання

У 2003 р о. Федір виїхав на парафію до Овруцької єпархії (Житомирська обл..). Помер о. Федір у 2005 р він серцевого нападу та , похований у м. Здолбунові на загальному кладовищі.

4 грудня 2003 настоятелем храму став о. Микола Васильович Ільчук. Народився в сім’ї священика. У кінці грудня 2008 р о. Миколу було переведено на парафію у с. Весняне Корецького району, поблизу його рідного села. У зв’язку з тяжкою хворобою його батька.

26 грудня 2008 р указом Архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія було призначено настоятелем Свято Троїцького храму с. Дермань священика Юрія Степановича Линку.

24 травня 2010 року на престольне свято День Святої Троіци відбулося святкування 200-ліття з дня побудови Свято-Трїцкого храму в с. Дермань. Святкування очолив

Архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій та були присутні понад 20-ть священиків та безліч вірян. В честь пам”ятної події настоятель храму свящ. Юрій Линка, з благословення владики Варфоломія, надрукував книгу «Два століття слави», де детально описується історія храму. Також владика Варфоломій освятив пам”ятну капличку в честь цієї події, що була збудована в дуплі старої липи, яка росла поблизу паперті храму та нагородив іменними грамотами " з нагоди святкування 200-ліття з дня побудови Свято-Троїцького храму в с. Дермань … та за плідну діяльність на благо святої церкви ” близько ста чоловік.

У храмі святої Трійці в Дермані в різні роки в пастирському служінні священиків помічниками були диякони:

Болцовський Онисим – з 1887 до початку ХХ ст..

Ярощук Дем’ян – протягом 20 х – 50 х років ХХ ст. (1)

Мороз Микола – 1974 – 1976 (2) Гнатюк Микола – протягом 80 х – 90 х років (3)

Хаврук Ярослав – протягом 1992 р (4)

Бухало Олексій – протягом 1993 р (5)

Дерманський хор у свій час був одним з кращих хорів району. З 1887 року змінилось багато регентів, про яких світла пам’ять виконується і до сьогодні, це:

Укосич Федір – з 1887 р до 1903 р.

Архадєєв Іван – 20 – 30 ті роки ХХ ст. Лис Павло – 30 – 50 ті роки ХХ ст.

Якимчук Петро – 50 – 60 ті роки

Панасюк Степан – 70 – 80 ті роки

Семенюк Тамара – 90 ті роки і до сьогодні

Скільки б не пройшло років у нашій пам’яті повинні залишитись яскраві спогади про діяльність нашого Свято Троїцького храму. Не повинні зникнути відомості про священників, дияконів, регентів цього старовинного храму. Наш обов’язок берегти славні традиції тих, хто працював на благо ст. Троїцького храму і в славу Бога.

 

ФОТО з Престольного празнику 2011 року:

 

Перед початком Літургії

 

 

 

 

 

 

 

 

Під ча Божественної Літургії

 

Настоятель храму, ієрей Юрій Линка під час богослужіння

 

Парафіяни та гості храму під час богослужіння

 

Причащання віруючих

 

 

 

 

 

Хресний хід навколо храму

 

Благочинний читає Євангеліє

 

Священики з храмовою іконою

 

Служиться святковий молебень