19:09 Жуйка | |
Паломники йдуть до Почаєва. Хто
слабший здоров’ям, то йдуть помалу, частіше
зупиняються. Нам доводиться зупинятись і чекати відстаючих. Священики, які
йдуть з нами, стараються йти так, щоб ми встигли на вечірню службу в монастир,
де маємо заночувати. На жаль «дух бодр, а плоть – немощна». Батюшка пропонує
тим, хто готувався до Причастя, послухати молитви до сповіді. Збираємось
тісніше біля священиків і слухаємо уважно. Але йти разом з усіма і вловити всі
слова, коли навколо поле, нелегко, - вітер відносить слова молитви, хтось
молиться з молитовника, або шепоче постійно «Господи, помилуй», «Пресвятая Богородице,
спаси нас». Ми йдемо, наче вівці за своїм пастирем, втомлені, голодні, спраглі, але покірливі
раби Божі, упокорюючи плоть задля паломництва до святині. Серед такої напруги і втоми,
разом з словами молитви, почувся звук луснувшої кульки. Один з хлопчиків жував
жуйку, робив з неї бульбашки, видував і лускав ними. Коли серце сповнює
благодать той звук недоречний. А хлопчик все видуває і видуває бульбашки. З кожним кроком думаю - «зараз
підійду і зроблю йому зауваження». Стримує те, що він не з нашого приходу. «А
може він якийсь такий неспокійний і неврівноважений - думаю про себе - може його не зачіпати.
Напевно хтось інший зробить йому зауваження». Так продовжувалось досить
довго. Мене це дратувало. Не стільки ці звуки, скільки те, що ніхто йому не
дорікнув за такий вчинок. Вже після повернення з Почаєва
я зрозуміла – всі паломники смирено перенесли цю спокусу – дорікнути, осудити.
Можливо за одним словом невдоволення проявився б і гнів. Паломники смирено ставилися
до немочей тілесних і духовних кожного. Терпіння і любов до ближнього
оберігають нас від більших гріхів. Не думаю, що цьому хлопчику приємно
згадувати, як він жував жуйку під час паломницького ходу. В нього в серці,
швидше за все, інші спогади. Та цим він навчив мене терпінню до ближнього.
Спаси його Господи. Махацька Лариса, м. Дубно | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |