Православна Здолбунівщина

31 березня настоятелем храму с. Мости ,о. Василієм, була організована поїздка в Зимненський жіночий монастир, що на Волині. В п'яти кілометрах на південь від міста Володимира-Волинського, на лівому березі красивої річки Луги, розкинулось с. Зимне. Посеред села на високій горі красується Святогорський Успенський жіночий монастир.

З історії

Історію слави та занепаду монастиря нам розповіла старенька монахиня Павла. З її уст ми почули, що у 1001році, про що свідчать Волинські перекази, князь Володимир Святославович збудував на високому березі річки Луги два храми – Успенський та Троїцький, і зимовий княжий терем, від якого пішла назва села "Зимне". В Богородичну церкву князь подарував образ Божої Матері, яким його благословив на шлюб з грецькою царівною Анною Константинопольський патріарх Миколай ІІ. Ця ікона прославилася багатьма чудесами і стала покровителькою Святої Гори. У житті преподобного Феодосія Печерського іде пряма згадка про Зимненський монастир, а преподобний Нестор Літописець розповідає в своєму творі про першого печерського ігумена Володимира, який двічі побував на Святій Горі, яка була розташована на розі важливих доріг, що з'єднували Київську Русь з Візантією та європейськими державами. Після монгольського нашестя м. Володимир і його околиці були знищені, і тільки в 1458 році з'являється документальна згадка про Святогорський монастир. У 1495 році Луцький князь Федір Чарторийський на місці дерев'яної церкви збудував величний Свято-Успенський храм. Після смерті князя для обителі настали дуже важкі часи. У 1605 році уніати захопили монастир. У 1724 році в с. Зимне прибув волинський староста Михайло Чачинський, який переробив храм у костел. Він зняв купола, забрав усі церковні багатства, зняв коштовну ризу і прикраси з образу Зимненської Божої Матері. В 1790 році обитель була закрита. У 1857 році на пожертви імператорського двору була частково відремонтована Успенська церква. В 1882 році на Святій Горі відродилось чернече життя, а 10 липня 1894 року відбулось освячення Святогорського Волинського жіночого монастиря. Та Перша світова війна знову завдала чимало лиха монастирю. Через воєнні дії обитель довелось евакуювати до Зимненського подвір'я в Житомирі. Усе, що сестри не змогли вивезти, було пограбовано і зруйновано. На рідну землю інокині повернулися в 1941 році та сталінський режим остаточно ліквідував чернече життя на Святій Горі. Через 41 рік, 6 березня 1990 року єпископом Луцьким і Волинським Варфоломієм був відслужений молебінь на зруйнованому погості. А в 1991 році до обителі було відправлено з Корецького монастиря 17-річну Стефанію з ще одною сестрою для відновлення монастиря. Через рік тут уже налічувалось 15 насельниць. 14 березня 1992 року настоятельку монахиню Стефанію було возведено в сан ігумені, а 24 вересня 1995 року в обитель повернулась найдорожча святиня – Зимненська ікона Божої Матері. В 2001 році свята обитель відсвяткувала 1000-літній ювілей.

Святині монастиря

На сьогодні в монастирі налічується 40 монахинь. Першим місцем нашого відвідування став храм праведної Іуліанії, княжни Ольшанської, який знаходиться у "княжому теремі". Тут ми побували на вечірній, приклонились до багатьох старовинних ікон. Серед них були – "Мати Божа Володимир-Покрова", ікона з часткою мощей святої праведної діви Іуліанії, княжни Ольшанської. Та найбільш вражаючим був хор, в якому налічувалось лише п'ять монахинь. Їхні ангельські голоси пронизували наскрізь, ніколи не доводилось чути таку гармонію поєднання любові, доброти і ніжності в молитві. По закінченні вечірньої нас запросили на трапезу. На території монастиря надзвичайною окрасою є великий пам'ятник Святого Рівноапостольного князя Володимира. Колосальний дзвін є теж дуже старовинним, за який приходилось вести боротьбу з рівненськими музеями. Його подарував обителі в 1566 році князь Олександр Чарторийський. На ньому є напис – "Си звон Чарторизкий до Зимна". Тут є велична ікона Пресвятої Богородиці-Ігумені і покровительки Святої Гори, яка зроблена з мозаїки в стіні храму. Вночі ікона освічується, ніби охороняє обитель. Побували ми і в самому славнозвісному соборі, де зберігається велика святиня – Чудотворний образ Зимненський, який розташований у правій колоні собору. Матушка розповіла нам про чудеса, які відбувалися від цієї ікони. Їх є дуже багато. Першим чудом було повернення зору князю Володимиру, який осліп у 987 році. Знаходячись у купелі хрещення князь побачив велике сіяння, що відходило від ікони і прозрів. Одружившись з царівною Анною, ця ікона була сімейною реліквією. З цього часу вона стала називатись чудотворною. У 2003 році до монастиря завітала раба Божа Валентина, яка розповіла про себе одній монахині. Народивши одну дівчинку, сім'я хотіла мати ще дітей, але минуло вже шість років. Результати лікарських обстежень були негативними. Почувши про Зимненську ікону, вона приїхала сюди з екскурсією. Коли людей від ікони повели в інший храм, вона залишилась з Царицею Небесною і слізно просила у Божої Матері ще одне дитя. Час від часу вона приїжджала до ікони, молилась. Її молитва була почута, і Валентина народила довгоочікуваного хлопчика. Був інший випадок. Сім років після весілля у однієї сім'ї не було дітей. Приїхавши з екскурсією до монастиря, жінка приклонилась до ікони і молилась. Через рік сім'я знову приїхала у монастир дякувати Божій Матері за синочка, якого назвали Стефаном, на честь ігумені Стефанії. Зимою 1998 року Зимненська ікона подорожувала по різних містах України. Скрізь Матір Божа прославлялася своєю милістю до людей, які на великому морозі годинами стояли і чекали до себе в гості Царицю Небесну. Так в Запорізькій єпархії, в місті Енергодарі, ікона сильно благоухала, а потім – замиротичила. У Мелітополі ввечері, коли принесли ікону, в небі з'явився ореол з сяйвом – це було справжнє диво. В селі Михайлівка, коли принесли чудотворний образ, на зимовому небі з'явилась подвійна веселка. Безліч людей зі своїми проблемами, болями йшли до Матінки Божої, цілодобово стояли на засніжених вулицях. Через день-два багато з них приїжджали знову, засвідчуючи свої зцілення. Та Матір Божа показує свою чудодійну силу навіть ворогам православної віри. У 1724 році Михайло Чачинський, ставши власником Зимного, перетворив його у костел, пограбувавши все майно, виходив з храму і , насміхаючись перед іконою, сказав : "Що православна святиня Чудотворна, так і не змогла Ти врятувати монастир". Але на тих словах він осліп, а через три роки – помер. Відтоді, всі його нащадки чоловічого роду за три роки до смерті сліпли. У соборі є багато ікон з часточками мощей. Серед них є ікона Рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Київської Русі, Святителя і Чудотворця Миколая, Преподобного Варлаама Печерського. Ці святині є не тільки окрасою монастиря, але й великою молитовною підтримкою на небі та у житті насельників. Свята Гора, на якій розташований монастир, криє в собі багато таємниць. Однією з них є Зимненські Печери – це святе місце. В них жили перші подвижники, які знайшли тут вічний спокій. На сьогодні відкрито лише частину печерського комплексу, інша – потребує розкопок. Перш, ніж зайти в середину, ми запалили свічечки. Матушка попередила, щоб всі загадали бажання, якщо у печерах монахи не загасять свічки, то бажання збудеться. Повертаючись назад з Печер, ми всі переживали, щоб монахи на загасили свічечку і наші бажання здійснились. Цю свічку ми привезли додому, дивлячись на неї, я згадую ту добру, веселу, з сяючим обличчям стареньку монашечку, яка з великою любов'ю розповідала нам історію Святої Гори, прославляючи її святині. в середині печер розташований невеликий храм на честь преподобного Варлаама, який тут молився і був похований. Та най більше нас вразила могилка поховання древніх монахів. Зовсім поруч, за решіткою, а не в землі, лежали білосніжні кісточки не одного монаха, знайдені під час розкопки печер. Останнім храмом відвідування став печерський Свято-Троїцький храм. Це найбільш рання кам'яна споруда монастиря ХІ століття. Сама церква має форму ротонди, що підтверджує старовинність та захисне призначення храму. Іконостас – з рідкісного білого мармуру. Храм розписаний у візантійському стилі. Ночували ми у монастирській гостинниці. Сестри ведуть своє господарство. Нашу увагу привернули дві великі теплиці, де вони вирощують овочі. А троянди! Скільки їх тут зацвіте з приходом тепла! Мали можливість взяти водички з джерела преподобного Варлаама. Наступного дня ми молилися під час Літургії у храмі святої Іуліанії, княжни Ольшанської. Велика кількість людей з нашої групи причастились Святих Христових Таїн. Також ми взяли благословення в ігумені Стефанії. По закінченні Літургії ми сфотографувались з о. Олександром, який є нашим земляком (с. Коршів), подякували сестрам за гостинність і відправились до міста Володимир-Волинський. Там знаходиться Володимир-Волинський Кафедральний Успенський собор (Мстиславів храм). Історія цього храму сягає часів Київської Русі. Багато випробовувань випало на його долю. Ці величні мури пам'ятають пишні архієрейські богослужіння, князівські коронації, та руйнування і осквернення. Проте в часи розквіту та в період занепаду він лишався величним пам'ятником віри наших предків, місцем щирої молитви, духовним серцем Волині.

Ця поїздка дала нам зрозуміти, що міцно стоять прабатьківські храми на цій землі і нині, велично підносяться їхні хрести над древньою Волинню. Усім своїм виглядом вони кличуть нас у небо і свідчать про Христа Воскреслого і Божу правду. Нехай же і повік ці святині будуть для православних християн живоносним джерелом, якого щедро точаться живі води Божої благодаті.

 

Фото: