MENU
Головна » 2013 » Березень » 29 » Піст – до нормального життя міст
19:18
Піст – до нормального життя міст

Піст хоч зовнішньо і схожий на дієту, однак зовсім іншу має суть. І перш за все тому, що піст це не частина спортивно- оздоровчого комплексу, а одна із граней життя Церкви. Як ознакою, наприклад, школяра являється шкільна форма, яку він іноді носить, а іноді ні, так і ознакою християнина являється піст. Іноді християни постяться, а іноді веселяться, але радуються життю завжди. Піст дарує смак хорошій їжі чи музиці, тому що не дає нам до неї звикнути і просто ковтати. Адже ми радуємось лишень тому, що чекаєм.

Церковна культура посту називаеться аскетикою. З грецького "аскео", перекладається як "тренування". Спортсмени, як відомо, ведуть такий образ життя, щоб завжди бути в формі.В них є своя ціль - досягнути максимальних результатів на змаганнях. В християн своя - досягнути такого блаженства в цьому віці , яке буде супроводжувати людину в вічності.

Піст не для того існує, щоб принизити природу людини, чи чогось природного позбавити.Людина починаэться зверху, тобто її коріння, що потебують постійного живленяя благодаттю занурюються далеко вглиб її духа.А потім слідує душа, з її інттересами естетичними і етичними смаками, і все це виражає вона назовні своїм тілом.Лишень тоді, коли задоволений дух людини, радується душа і бадьорим перебуває тіло. "Таку всезадоволеність природи людини я називаю Царством Небесним",- писав св. Феофан Затворник. Тому піст це по суті така культура життя, що дає можливість душою радіти і тілом не хворіти.

Піст - це природна потреба людини, відпочити, на деякий час віддалитися від того, що дорого для серця, щоб воно не стало ідолом. "Золоте правило посту,-писав блаж. Ієронім,- це підтримувати свої сили". І розкривати в собі ті благодатні задатки нашої особистості, які залишаються нерозвинутими за межами церковної огорожі. Сите життя виснажує людину більше ніж утримування. «Песимізм виникає від пересичення, а не від голоду»,- писав Честертон.

Піст можливий тільки в межах Церкви а інакше він просто нашкодить як серцю так і тілесним ресурсам.Так само як фізичні вправи за межами спортивної культури можуть зробити нас інвалідами. В модному стремлінні похудати людина втрачає здоровий глузд, тому що бачить лишень предмет своєї пристрасті і не помічає красу навколишнього світу. Коли людина зосереджена на Бозі, вона відкриває для себе і широту і глибину і висоту у всьому, що її оточує. І навпаки, коли вона зациклена на здоровії по системі голодування, наприклад Поля Брега, вона втрачає свою внутрішню красу. Вона виснажує свої внутрішні ресурси, що Богом данні для любові і милосердя. Адже голодна людина, як пес може тільки відгавкуватись, коли до неї звертаються по-людськи.

Піст це вузький  шлях, але не тісний.Це так розбещеній людині видається все надто складним. Людська природа схожа на автомобіль з зіпсованим рульовим управлінням. Таким авто керує не водій а дорога. Стаючи на вузький шлях посту, людина пізнає свою неміч і просить у Бога керувати своєю душею, щоб вона могла керувати своїм тілом. Саме тому цей шлях здається вузьким,що його потрібно проїхати по своїй полосі і і з обмеженою швидкістю, щоб далі заїхати. Але ж так кортить дати  по газам  і на всю дорогу. Дай Боже розуму в цей момент помолитись Піст по суті і являється тренуванням такої молитви.

Всі люди різні і дорога в кожного своя, а тому піст ми по-різному проводим  і потребуєм кожен по-своєму. Для мене крім всього іншого вся гострота посту, що завдає душевних страждань, заключається в відмові від вафель "Артек" і гри на гітарі. Я утримуюсь від цього не тому, що це щось погане, а тому , що є дещо краще. Як в притчі про  євангельське вино: "І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: Старе ліпше!"(Лк5,39).

В цій премудрій притчі Господь розкриває ще одну дуже важливу рису , що характеризує людське життя і до чого привчає піст - все може бути тоді постійним, коли досягається поступово. "І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть"(Лк5,37). Прп. Іоанн Лествічнік цей розумний путь по-середині охарактеризував на прикладі осла. Якщо ми своє тіло перекормим, то воно обліниться і скине нас, як осел, а якщо не докормлю, то впаде. І з ким тоді будемо досягати Царства Небесного? 

Я в юності зірвав собі мязи в тренажерному залі, тому що тренувався по системі Арнольда Шварцнегера, будучи  по суті чайником.  В мене перед очами стояли плакати славетних культуристів, а в християн ікони преподобних, коли вони постяться.Преподобні, що вкушали одну просфору в день, не є для нас правилом, а виключенням. До їх любові і тепла порібно приглядатись і прагнути, а не до аскетичних трюків, але прицьому зажди знати свою міру і можливості. Нажаль ці нормальні якості людини стали рідкими в розбещеному світі.

Не від всього того, що ми так довго любили ми можемо швидко відвикнути. А потребу відмовитись від чогось ми можемо відчути тоді, коли скуштуєм інший смак життя. Чим менша ми закохані в себе, тим білше любимо інших. І логіка посту дуже проста, вона веде людину через відмову від себе до любові. "Висота духовної досконалості, можливої для людини на землі,- писав прп. Максим Сповідник,- це любов і милосердя".

Таргонський Денис

http://www.rivne-pravoslavne.org.ua/



Переглядів: 851 | Додав: pruxod | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar

Сайт створено у системі uCoz