Православна Здолбунівщина

Початок Великої Вітчизняної війни приніс лихо і для нашої сім’ї. Мені на той час було сім років. По нашій вулиці рухалась колона возів німецької армії, а ми з мамою стежили за цією колоною через пліт сусідської садиби. Десь опівдні на цю колону налетів радянський літак і скинув бомбу, яка впала на наше подвір’я. Прибудова до хати перетворилась в руїну, господарські речі були розкидані по сусідських вулицях.

У 1943 році ми з батьком захворіли тифом. В той час в Мізочі лікарів не було. Я лежав нерухомо, періодично втрачаючи свідомість. Прийшов до тями і тоді, коли мене з батьком везли на санях в Здолбунів в пошуках лікаря і спасіння. Переді мною сиділа мама, а поряд з нею – візник.

Наступна моя згадка, коли я вже був у нашій хаті. Коли відкрив очі, то побачив кількох жінок – це була рідня. Як я потім дізнався, то були похорони моєї мами. Мама спасла нас своїми молитвами, а сама захворіла і віддала за нас життя.

З часом став одужувати і пішов на поправку.

Коли вже вчився в старших класах, зробив із труб хреста і пішов на цвинтар шукати могилу мами. Те, що я побачив, вразило. Цвинтар візуально був поділений на три частини. Перша частина – поховання до війни, друга – поховання після неї, а середня заповнена надмогильними пагорбками воєнного часу і майже всі вони були без хрестів. Всі могили були безіменні. Принесений хрест я застромив у землю серед цих поховань.

Потім я з села виїхав і з’явилися інші життєві проблеми – робота, сім’я. Хоча з себе вини не знімаю: можна було знайти час на пошуки могили матері, коли були живі свідки поховання.

Останні роки я був у пошуках варіантів, як увіковічнити пам’ять мами. Залишалося одне – звернутися за порадою до місцевого батюшки селища Мізоч. Батюшка порадив поставити хрест-пам’ятник (фігуру) приблизно на тій частині кладовища, де похована мама. Настоятель храму також організував виготовлення хреста, встановлення його, упорядкування території навколо нього й догляд.

Також відомо, що дівоче прізвище моєї матері було ніби Мислінчук, родом з Мізоча з вулиці Середня. В неї був брат Терентій (Терешко), його жінка була з с. Святе (ім’я невідоме). Вона пішла з Мізоча до Святого, збираючись народити там дитину. Терентію передали, що жінка кличе його до себе. І десь там бандерівці вбили Терентія і його вагітну жінку. А в них ще був синок Іван десь 1937 року народження, виховувався у діда з бабою у Святому. Невдовзі після війни дід і баба померли. Доля Івана невідома.

Якщо хтось, можливо, знає чи чув щось про мою матір Марію та її сім’ю, зверніться, будь ласка до місцевого священика. Всі викладені тут факти можуть бути не зовсім точними.

Прошу вас, люди, коли будете біля хреста, помоліться за упокій душі моєї мами, раби Божої Марії.