Становище церковних старост на початку XIX століття - Мои статьи - Каталог статей - Православна Здолбунівщина
MENU
Головна » Статті » Мои статьи

Становище церковних старост на початку XIX століття

Незадволений такими справами, Синод вирішив виправити ситуацію і розробив доклад, що був прадставлений імператору. Документ коротко характеризував діяльність церковних старост і пропонував надати деякі права та пільги задля покращення їхньої роботи. Разом з цим було складено інструкцію, що нею повинні були керуватись старости у своїй роботі, та бланки, відомості, форми для ведення канцелярської справи.

Робота над вищевказаним докладом розпочалася 10 квітня 1806 року, а завершилась 26 березня 1808р. Розпочинається він так:

"ВСЕПРЕСВЕТЛЕЙШЕМУ, ДЕРЖАВНЕЙШЕМУ, ВЕЛИКОМУ ГОСУДАРЮ, ИМПЕРАТОРУ И САМОДЕРЖЦУ ВСЕРОССІЙСКОМУ

Всеподданнейшій доклад

                                   Синода"

А завершується такими словами:

"ВСЕМИЛОСТИВЕЙШІЙ ГОСУДАРЬ! Синод, представляя на благоразсмотреніе ВАШЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА все сіи предложенія, всеподданнейше ожидаеть Высочайшаго на то Указа.

ВАШЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА

Всеподданнейшіе

Подлинный подписали:

Амвросій Митрополить Новгородскій.

Ириней Архіепископь Псковскій.

Мефодій Архіепископь Тверскій.

Феофилакть Епископь Калужскій.

Варлаам Архіепископь Грузинскій.

Оберь-Священник Іоаннь Державин.

По листам скрепиль Оберь-Секретарь Александрь Даниловь.

Марта 26 дня, 1808 года."

Імператор погодився з Синодом та  підписав дане "прошеніе": 

"УКАЗ СВЯТЕЙШЕМУ СИНОДУ.

 Разсмотревь докладь Синода о сохраненіи и приращеніи церковной сумме также о преимуществахь Старостамь цековнымь сь приложеною Инструкцію,- все оное утверждаемь, кроме статьи шестой о избавленіи оть постоя домовь вышепомянутыхь Старость.

 

На подлинномь подписано собственною ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА рукою тако:

Александрь.

с. Петербургь.

17 Апреля, 1808 года."

Отже, давайте детальніше розглянемо даний доклад. Проаналізувавши його, матимемо приблизно [1]) таку ситуацію:

 

Посада церковного старости була затверджена Іменним Імператорським Указом 28 лютого 1721 року. Найчастіше вибирались вони з купців та міщан, рідше - з селян. Головним їхнім обо'язком став продаж свічок, що й засвідчує вищеназваний Указ: "При церквахь для продажи свечь учредить церковных Старость, вероятія достойных сь оббыкновенными всехь прихожскихь людей письменно-заручными выборы".

Незабаром функції церковних старост розширив Синод, і після 1723 і 1747 років вони повинні були відповідати за:

збір добродійного подаяння під час священнослужіння;

купівлю церковних товарів та інших потреб;

запис приходу і розходу;

зберігання церковних грошей разом з священнослужителями.

Згодом, після вищевказаного Іменного Височайшого Указу Його Імператорської Високості в 1806-му році саме зберігання церковних грошей стало основною функією церковного старости.

Вибирали церковного старосту прихожани поміж себе. Зазвичай це була найбільш шанована і  достойна довіри людина. Але незважаючи на таку повагу, церковний староста не мав ніяких привілеїв, навпаки - це приносило йому незручності. Купці та міщани були зайняті торгівлею, селяни - землеробством і промислами. Крім того, існували й інші суспільні роботи, що їх повинні були вони виконувати. Тому багато з них відмовлялись нести ще й відповідальність за приходські справи, адже це потребує перебування майже кожен день в церкві, і тому нерідко відриває від власної домашньої роботи. В своєму посланні Імператору, Синод (в особі його члена Амвросія, митрополита Новгородського) наводить такий приклад: в 1805-ому році від своїх обов'язків був звільнений церковний староста купець Тарасов. Причина - зайнятість власними купецькими справами і "должностями, начальством ему порученым". Тоді ж священнослужителями і почесними прихожанами церкви був вибраний старостою купець Шатіхін, що був затверджений митрополитом Новгородським. Але коли з Консисторії був висланий відповідний Указ, то новоспечений староста відмовився, відповівши, що непроти цього, але після "освобожденіи его оть обязанностей, другими присутственными местами на него возложенных".

 З Городського положення (§15) випливає, що городське управління ногороджувало Старост, Суддів словесного суду, а суспільство - Ратманів і Бургомістрів похвальним листом, який давав право мати посаду в Городовому управлінні. Причому Бургомістрам не можна було призначати нижчу посаду від ступення його нагородження. Це ж положення твердило: дім, в якому живе Бургомістр, Ратман і Городський голова "свободны суть оть постоя" (§281).

"Учреждение обь Императорской фамилии" нагороджувало приказних виборних старост, писарів (городських - 15-тьма і сільських - 10-тьма рублями), звільняло від всіх нарядів і робіт (§186).

Що ж стосується церковних старост, то офіційно такої посади не існувало. Тому в державних установах не тільки не надавались їм права та пільги, але навіть не згадувались взагалі. Це зрозуміло.

А так, як діяльність церковного старости "по существу своему не менее занимательна" і відмінне виконання її приносить не меньше користі суспільству, ніж інші чиновники, Синод вирішив призначити їм деякі нагороди за їхню діяльність і присвоїти такі ж самі пільги, які мало виборне чиновництво. Це призвело б до підвищення авторитету цієї посади, зробило привілейованим служіння старости і сприяло б кращому виконанню його обов'язків.

На основі цього Синод ввів деякі права церковним старостам і представив їх  Його Імператорській Високості:

Церковних старост вибирають прихожани з числа достойних людей. Той, кого виберуть, не повинен відмовлятись від цього призначення і має служити 3 роки.

Посаду церковного старости вважати такою ж, як і інші виборні посади.

Доки не пройде 3 роки з дня вибору церковного старости, не вибирати його на інші виборні посади.

Після 3-ох років старосту звільняють з посади. Якщо він доброчесно виконував свої обов'язки, то йому належить дати похвальний лист з Консисторії.

Хто був церковним старостою 3 строки і вибраний на четверте трьохліття, і якщо Духовне керівництво засвідчить про значний прибуток церкви за цей період, - такого церковного старосту представляти Імператорській Високості для нагородження медалями (для носіння на шиї).

Доми церковних старост, за час перебування їх на посаді, "освободить оть постоя", так як Бургомістрів, Ратманів і Городських голів. Сільських церковних старост, якщо вони будуть з селян - звільнити від нарядів і робіт до того часу, скільки будуть вони перебувати на цій посаді. (Слід додати, що саме це положення не підписав імператор).

Від даних пільг і нагород  можна було надіятись на добросовісне виконання обов'язків старостами та на швидке зростання доходів церкви, що мало становити значні суми. Але зберігання їх в церквах, особливо в селах та уїзних містах не є надійним від грабунку, про що свідчить попередній досвід. Тому кращими місцями зберігання таких грошей вважається "Государственный Заемный Банкь", "Императорскіе Домы" і "Приказы Общественного Презрения". З дозволу Імператора Синод дасть вказівку єпархіальним архієреям здавати церковні гроші в Духовне правління (після взяття деякої суми на потреби церкви). Звідси гроші будуть поступати в Консисторію, а вона буде відсилати гроші у вищевказані місця.

Інструкція церковним старостам

1) Староста є повіреним прихожанами церкви, вибраний з числа достойних людей для зберігання і використання церковних грошей, і взагалі для збереження всякого церковного майна.

2) Староста призначається прихожанами по їх вибору і приговору, ними підписаним, при взаємодії Благочинного, з дозволу священно-і-церковнослужителів і затверджується єпархіальним архієреєм.

Примітка: Благочинний, спостерігаючи за вибором старости, має право "отвращать всякое пристрастіе, со стороны ли прихожан, или со стороны священно-и- церковно-служителей по сему предмету произойти могущее".

3) Староста вибирається на 3 роки, по завершенні яких на його місце вибирається інший: але він може остатись на друге триріччя, якщо прихожани і священно-і-церковнослужителі будуть на це згідні.

Примітка: Староста тоді має право остатись на друге триріччя, коли він не лише буде справлятися з своєю роботою, а й виявиться його користь та значний прибуток для церкви.

4) При вступі на посаду, староста перевіряє все церковне майно по описі, яка повинна бути за шнуром і печаткою Консисторії чи Духовного Правління і за підписом Благочинного, приходських священників і колишнього старости. Йому вручаються приходо-розходні книги, або ж видаються нові з Консисторії чи Духовного Правління за шнуром, печаткою і скріпленням, для запису в них приходу і розходу церковних грошей.

Примітка: Якщо при перевірці чогось не вистачає, або виявилось пошкодженим із-за необережного ставлення, то за це несе відповідальність колишній староста з священно-і-церковнослужителями, а у випадку смерті - його наслідники.

5) Староста повинен при священнослужінні збирати "оть доброхотных даятелей" гроші в гаманець або кружку, продавати свічки, приймати необхідні для церкви речі ("образа, оклады, привесы, воскъ, светильни, ладонь, муку на просфоры"), дивитись за церковними грішми, за чистотою церкви, піклуватись про цілість церковного майна, записувати прибуток і розходи.

6) Свічки продає староста сам, а у випадку хвороби чи іншої відлучки - може поручити їх продаж іншій надійній, йому відомій людині, або сторожу (якщо такий є) з дозволу священно-і-церковнослужителів. Ця людина також повинна приймати свічки по записці і зробити доклад за весь час його роботи.

7) Староста повинен дивитись, щоб ніхто, навіть хтось із причту, не продавав воскових церковних свіч ні в церквах, ні в інших місцях, крім місць гуртової торгівлі, що знаходяться на ринку. В його обов'язки входить дивитись за запалом свіч під час священнослужіння та гасінням їх по уставу церковному.

Примітка: В столичних церквах й інших приходах, що мають великі доходи, якщо хтось з почесних дворян чи купців захоче взяти на себе обов'язки старости, то ця відповідальність лежить тільки на одному старості, а не на його помічниках.

8) Гроші від продажі свічок, збору в кружку чи гаманець, від пожертв від людей потрібно класти в ящики, спеціально для цього зроблені. Ключі від них повинні бути в старости і за печатками священнослужителів.

9) В кінці кожного місяця, в присутності церковно-і-священнослужителів і почесних прихожан, староста висипає з ящиків в кружки всі гроші і після перерахунку записує в книгу, скільки грошей в якому ящику було. Всю суму зберігають в кладовій за ключами старости і печатками, як його, так і священнослужителів.

10) Так само, в кінці кожного місяця, в присутності почесних прихожан і священно-і-церковнослужителів, робиться свідоцтво розходів за весь час.

Примітка: Таке свідоцтво приходу і розходу повинно підписатись всіма особами, що при цьому присутні, тобто прихожанами, старостою і священно-і-церковнослужителями.

11) Староста повинен збирати дохід з торгівлі церковними закладами, з побудованих на церковній землі домів і підвалів, відданих в оренду, якщо такі є.

12) Староста повинен купувати необхідні для церкви речі, слідкувати за ремонтом чи перестройкою, але з дозволу священнослужителів і почесних прихожан. У випадку великого ремонту староста і священнослужителі мають спитати на це благословення Архіпастиря, на що вказує Іменний Височайший Указ 21 березня 1799-ого року, який було розіслано Синодом 4 квітня єпархіям.

Примітка: Зрозуміло, що купівля речей повинна йти на користь церкви. Закупка воску, червоного вина, муки на проскурки та інше повинна проводитись на пів року, якщо дозволяють доходи церкви.

13) Староста наглядає за церковними домами. Якщо таких нема, то відповідно за Іменними і Височайшими Указами 28 лютого 1718 і 29 жовтня 1722 років, їх створювати за церковні гроші з дозволу єпархіального архієрея.

14) Якщо при приході знаходиться ліс, то староста повинен слідкувати, щоб він використовувався за призначенням, а не на продаж.

15) Під час запитів до шнурової книги, староста повинен керуватись такими правилами:

а) Загальний прибуток записувати окремо: від збору, продажу свічок і різних пожертв.

б) Точно записувати розходні гроші: коли, що іменно, у кого куплено, чи що зроблено, скільки видано грошей, і кому.

в) В запис розходу про купівлю воску зазначати скільки він коштував і скільки вийшло з нього свічок.

г) Гроші записувати в приходо-розходну книгу не тільки цифрами, а й словами, без поправок і перекреслень.

Примітка: Якщо староста не вміє  писати, то для цього він може попросити сільського писаря, або когось з прихожан. Але такі записи завжди повинні проводитись в присутності священика.

16) Староста повинен представити Благочинному приходо-розходні книги, коли той буде оглядати церкву. Благочинний їх повинен засвідчити своїм підписом, причому відмічати неспівпадіння правил, визначені в цій інструкції.

17) В кінці року староста разом із священно-і- церковнослужителями повинен підрахувати в книзі церковні доходи і розходи, скласти відомість по спеціальній формі з Консисторії, де складається загальна відомість для представлення Єпархіальному Архієрєю.

18) Забороняється церковні гроші брати до себе додому старостам і церковнослужителям на свої потреби. Забороняється також віддавати церковне майно іншим церквам.

19) Священно-і-церковнослужителі, у випадку відступу старости від вищевказаних правил, або ж невиконання обов'язків, поручених на нього, нехтуванням церковим майном, повинні дати знати своєму благочинному, а у випадку відсутності уваги на це благочинного, повинні про все розповісти єпархіальному архієрею.

Отже, як ми бачимо, даний документ мав велике значення для церковних старост. Практично вперше на офіційному рівні було затверджено права та обов’язки, які вони мали виконувати на церковній службі.

Вибирали на той час старост з-поміж найбільш шанованих прихожан церкви. Не рідко це були купці, заможні люди, які не мали можливості виконувати обов’язки на належному рівні. Така робота потребувала багато часу і відривала від щоденної роботи. До того ж вона не приносила матеріальної вигоди. Не зважаючи на те, що обирали церковного старосту прихожани, багато людей відмовлялись від цієї посади.

Тому надання пільг старостам повинно було заохотити їх до цієї роботи, заохотити у якісному її виконанні. В цьому був зацікавлений і Синод, який старався не тільки зберегти, а й примножити майно церкви. В результаті - вигравали всі: церковні старости, що мали стимул працювати; Синод, який був зацікавлений у якісній роботі старост; і прихожани церкви, які отримали людину, що дійсно піклувалася про церкву.

Михальчук Роман, смт. Мізоч Здолбунівського р-ну



[1] Текст містить застарілі слова та діалекти, при перекладі яких можливі деякі неточності.

Категорія: Мои статьи | Додав: pruxod (24.07.2008)
Переглядів: 746 | Рейтинг: 5.0/1

Сайт створено у системі uCoz