Православна Здолбунівщина

Веселая Гульче! Не знаю, як лучче

Твою милую вроду назвати;

Либонь для виразу найкраще відразу

Те слово простеє узяти.

Не диво, що бавить, до себе нас вабить

Та інша місцина рідная,

(Нехай і не гожа) - як зіронька Божа,

Здається ясна, чарівная!

Тебе, Гульчу красну, - не як зорю ясну,

З'єднану з життям моїм тісно,

Тебе я самую у думці милую,

Тебе я люблю безкорисно!

серпня 20-го 1881 р.

(Український альманах за 1883 рік. Рада. Частина 1. Вид. Старицький. Київ. с. 175.)

Олена Пчілка (мати Лесі Українки) з своїми дітьми відвідала с. Гільчу в 1881р. Побувала вона тут на Храмове свято 22 травня. Через те до поеми написано примітку "Щороку (на літнього Миколи) у Гульчу до "Святої Печери" збирається велика сила народу."

На початку поеми поетеса описала красу с. Гільчі та прилеглої до села території. Далі містяться слова вдячності селянській родині, в хаті якої письменниця знайшла гостинний притулок.

Належне місце відводить джерелу та каплиці словами "Славетную "гроту", - величну пишноту, те взгір"я очам одкриває". Саме джерело письменниця називає "криницею краси надзвичайної".

Будівництво дерев"яної каплиці ще у XV столітті приписують славнозвісним князям Острозьким. Вважається, що ікона Святого Миколая була встановлена у гроті з незапам'ятних часів. Однак можна припустити встановлення її князями Острозькими, так як вже тоді в м. Острозі діяла церква Святого Миколая.

У поемі письменниця відзначає дбайливі руки людей, які оздобили криницю і продумали систему відведення води через басейн, яка діє до наших днів.

Дві строфи відводить басейну, вона пише про воду, яка в ньому по плитах камінних зринає. Уже в наш час думали, що буде краще, і камінне дно басейну засипане піском. Форма басейну зроблена у вигляді ока, бо в давнину вважали, що ця вода позитивно впливає на зір. З релігійної точки зору око є символом Божого усевидення.

Говориться в поемі і за «Підчашого», про якого поетеса, очевидно, почула з історичних переказів. «Підчаший» - довірена особа короля, яка відповідала за доставку вина до його столу. Мова йде про волинського підчашого Гната Підгородецького. Підгородецький багато зробив для с. Гульчі, і особливо для упорядкування урочища Святого Миколая, про що згадувалось вище. Не сказати про нього у своїй поемі письменниця просто не могла. В поемі є строфа:

«Колись-то, казали - в струмочку гуляли,

По ширшім просторі ходивши,

Човночки веселі, - від пана оселі

Гостей до печери носивши.»

Останній, хто проживав у сторожці біля джерела, бабуся Ксенія Охотинська. Коли сторожка стала непридатна для проживання, бабуся Ксенія перебралася (1981-1982) до місцевої вчительки Оксани Баран. Бабуся розповідала вчительці, що, як оповідав ще її батько, колись вся територія, де тепер ставок і береги аж до села Йосипівки, були залиті водою.

Очевидно, річка в другій половині    XVIII століття ще не мала заглибленого русла і слова в поемі, що гості від панської оселі до джерела добиралися на човнах, треба сприймати правдоподібно.

Згадується в поемі і про древа вдумливі і давні. Зараз біля джерела і басейну залишились тільки декілька описаних осокорів. Звичайно, вони віддають зараз ще більш сивою давниною. Нерідко можна бачити, як відвідувачі джерела фотографуються на їх фоні, або, взявшись декілька за руки, пробують обняти ці величні дерева.

З опису в поемі видно, що ще тоді урочище Святого Миколая, особливо гай над джерелом, були місцем відпочинку людей різного віку і соціального складу.

Останні дві строфи в поемі звучать як прощальні, в яких поетеса називає цю місцевість нашої Здолбунівщини "кутком благодатним".

Можна сказати, що поема-спогад відіграла свою роль в ознайомленні людей з святими місцями Рівненщини, має історичне, духовне і культурне значення.

Гільчани можуть бути тільки вдячні Олені Пчілці за те, що так гарно описала їхнє село. І просто дивуєшся, як вона могла, перебуваючи в Гільчі всього кілька днів, взяти на примітку стільки побаченого, зібрати історичний матеріал і потім, в короткий термін, описати.

Звичайно це працьовитість, але перш за все - талант.

Про джерело Святого Миколая згадує у листах до матері Ольга Косач-Кривинюк (сестра Лесі Українки).

Михайло Коцюбинський, коли їхав в м. Остріг до брата, повинен був зупинятися біля джерела.

Недалеко від Гільчі розташований старовинний Дермань, який дав світові великих людей. Серед них Улас Самчук, відомий нам своїм прекрасним твором "Волинь".

У романі зустрічаються назви сіл, які розкинулись у тій місцевості. Це - Лебеді, Дермань, Верхів, Мізоч, Будераж, Білашів.

А про Гульчу Улас Самчук пише, як про відоме в окрузі село, де 22 травня люди збираються на святкування весняного Миколи. Ось як це звучить у романі: "На Миколи, дев'ятого травня за старим стилем, в селі Гульчі великий одпуск. Там є невеликий пригірок, що з-під нього витікає струмок води і творить невеликий ставок.

Кажуть, що під тим струмком з'явилась колись Іконка Матері Божої, а тому ту воду вважають цілющою і над нею збудували невеличку капличку.

Тисячі люду, з далеких і близьких околиць, щороку дев'ятого травня приходять сюди, щоб молитися, бавитись, гоститись, зустрічатись з знайомими. На селі в цей день ставляться буди, каруселі, книжечки. І гамір великий стоїть в той час над селом, тисячі підвід заповняють усі дороги, всі площі, усі подвір’я". ("Волинь". Том перший. Київ. Видавництво художньої літератури "Дніпро". 1993р. с.140, 141).

Отож з цих рядків видно, що Улас Самчук неодноразово бував у Гільчі під час святкування Миколи. Від людей чув легенди та перекази про це джерело. І ось увіковічнив це чудове місце у своєму творі описом джерела Святого Миколая та Храмового свята у цьому селі.

Цікаво, що письменник згадує ще пиво Гульчанського бровару і Гульчанський завод по виготовленню молотилок. Крім цього, Гульча ще згадується в числі чеських колоній разом з Борщівкою і Озірком.

Проїжджав біля "славного джерела в Гульчі" відомий польський письменник Юзеф Крашевський (1812 - 1887), їдучи з міста Дубно через Варковичі до Острога, про що згадує в своїй книзі "Спогади з Волині, Полісся і Литви" (на польській мові), написаній в 1837 р. і виданій в 1839 р. Про джерело Юзеф Крашевський прочитав у книзі Габріеля Жончинського "Історія натуральна Королівства Польського і Великого Князівства Литовського" (на латинській мові), виданій в Сандомирі в 1721 р. Г. Жончинський був вчителем географії і природи в школах і колегіях в Сандомирі, Острозі, Гданську. Воду з джерела він зараховує до лікувальних.

А весною 24 травня 1996 року відбулося свято, присвячене 150-річчю перебування Шевченка на Волині.

Жителі села побачили і почули сучасних письменників та поетів. На літературній карті старовинного села Гільча з'явилися нові імена: поета Дмитра Білоуса, поета діаспори Яра Славутича, гумориста Євгена Дударя, літератора Степана Пінчука та інших.

Гості Шевченківського свята пили воду з освяченого джерела і, мабуть, на все життя запам'ятають це чудове місце.

Місцеві жителі гордяться цим чудовим куточком, оберігають його, чистять озерце біля джерела, прибирають територію. На іконі Святого Миколая завжди висить вишитий рушник, на підставці стоять живі квіти.

Свято-Миколаївська церква парафії с. Гільча і Святиня Святого Миколая діють як єдине ціле.

Церква у Гільчі-І побудована в 1900р., а на місці старої церкви, спорудженої вже згаданим Підгородецьким, знаходиться хрест. Він розміщений у садибі жителя с. Гільча-І Кащука Л. І. Господарі дому доглядають за ним. На хресті був надпис: "На этом месте был сооружен храм Святого Николая с 1799 по 1900". Можна припустити, що назва ще старої церкви походить від назви Святині.

Колишня Кирило-Мефодіївська церква (с. Гільча-П, хутір Гайок) була побудована в другій половині XVIII століття князем Яном Сангушко для уніатів, потім перетворена в римо-католицький костел, з переселенням чехів в Гульчу, з 1871 по 12 серпня 1888р. була чесько-латинською каплицею, з 6 листопада 1888р. переобладнана і освячена для православної церкви за кошти Св. Синоду.

Старовинну ікону Святого Миколая за попереднього режиму змушені були в 1957 р. перенести з Святині до церкви. Зберігається вона там і сьогодні, але це не та ікона, яку описав М. І .Городецький. На ній дещо відмінні церковно-слов"янські надписи. У каплиці встановили нову ікону Святого Миколая.

В наше сьогодення чотири рази в рік на свята: Свят. Миколая Чудотворця, (19 грудня), Перенесення мощів свт. Миколи Чудотворця, (22 травня), Різдво Іоанна Предтечі, (7 липня) і Богоявлення Хрещення Господнє (свято Водохреще, 19 січня) по давній традиції після святкового Богослужіння у Свято-Миколаївській церкві проводяться Хресні ходи від церкви до Святині.

Особливо людно на Храмове свято Миколи (22 травня), у цей день велика кількість приїжджих. Беруть участь у Богослужінні біля Святині багато священиків, які, освятивши воду у каплиці, освячують нею людей. Радість свята пронизує всіх присутніх. Панує веселий настрій. Збагатившись духовно і набравши цілющої води, повертаються прихожани від Святині додому.

Багато людей приходить сюди і на Водохреще. Місцеве населення і люди з навколишніх сіл стараються бути присутніми біля джерела і басейну при освяченні води. Останніми роками у цей день також багато приїжджих. Урочисто проходить тут освячення води. Скрізь, куди не глянь, видно збаночки та інший посуд з водою. Зимою вода тут не замерзає ні у каплиці, ні у басейні. І, мабуть, важко ще десь знайти таке природне і особливо зручне місце для освячення води. Священик, освячуючи воду, бажає людям здоров"я, добра та довголіття.

Впливає Святиня і на духовне виховання дітей. Допомагають у цьому вчителі Гільчанської загальноосвітньої школи. Перед початком навчального року діти сповідаються і причащаються. Проводяться екскурсії з дітьми до цієї історичної, духовної і культурної Святині. Класні керівники планують різноманітні виховні заходи, пов"язані з Гільчанським джерелом. Цікавий матеріал про відвідувачів джерела зібрано вчителькою української мови Надією Копервас. Особливо багато історичного матеріалу, пов"язаного з джерелом та селом, зібрав Ігор Паньков, який раніше працював у згаданій школі. Особисто цікавлячись даним питанням, він використав бібліотечні та архівні матеріали з деяких міст України, зокрема з Житомира, Одеси та Польщі і Чехії.

Відвідують Святиню не тільки місцеві жителі і жителі нашої області, але і інших областей України, особливо сусідніх. Територія урочища Святого Миколая часом переповнена відвідувачами, переважно в літній період. Нерідко гостями є громадяни Канади, Польщі, Білорусії, Росії, Вірменії, Молдови, Німеччини, Чехії, Бельгії, Словаччини та інших країн. У всіх залишаються добрі враження про Святиню. Фотографуються, щоб на все життя мати згадку про це місце.

В наш час урочище Святого Миколая стало місцем постійного проведення екскурсій як для дітей, так і для дорослих.

Вшановують Святиню і молоді пари. Після вінчання у церкві приносять вони до ікони Святого Миколая рушники, хустини. На аналойчик кладуть стрічки, на підставку ставлять букети живих квітів, запалюють свічки, п"ють цілющу воду і фотографуються.

Всім відвідувачам подобаються смакові якості води, яка довго зберігається і майже не дає осаду.

Здійснюють нагляд за якістю води працівники Здолбунівської санепідемстанції. Ними періодично беруться проби води.

Показники хімічного складу води джерела Святого Миколая за даними Здолбунівської районної санепідемстанції такі:

Залізо (Fe) - 0.06 мг/дм³;

Мідь (Си) - 0,08 мг/дм³;

Кальцій (Са) - 82 мг/дм³;

Марганець (Мn) - 0,14 мг/дм³;

Молібден (Мо) - 0,2 мг/дм³;

Магній (Mg) - 28,0 мг/дм³;

Фтор (F) - 0,28 мг/дм³;

K + Na - 25,0 мг/дм³;

Сульфати - 47,8 мг/дм³;

Хлориди - 10,0 мг/дм³;

Миш"як (As) - 0;

Свинець (Pb) - 0;

Стронцій (Sr) - 0;

Нафтопродукти - 0;

Загальна твердість - 6,4 мг - екв/дм³;

Сухий залишок - 378,9 мг/дм³;

Лужність - 6,1 мг/дм³;

Загальна мінералізація - 565,0 мг/дм³.

Вода джерела придатна для пиття, без запаху та присмаку. У ній відсутні палички бактерій кишково-шлункових захворювань. Цінна тим, що в ній мало заліза, достатня кількість фтору. Зовсім відсутні миш"як, свинець, стронцій та нафтопродукти. Вода по досліджених показниках відповідає СП - 1226 - 76.

З розповідей людей, які використовують воду джерела, видно, що вона допомагає заліковувати виразки шлунку, стимулює його діяльність, лікує суглоби та деякі хвороби шкіри. За рекомендацією лікарів набирають воду для хворих, які перенесли операцію на шлунку. Є постійні відвідувачі, що беруть її для пиття і приготування їжі, і які твердять, що почувають тепер себе набагато краще, ніж тоді, коли використовували звичайну воду.

Хотілося б вірити висновкам із спостережень групи лікарів Рівненщини, які систематично використовують воду джерела. Вода сприяє дробленню конкриментів (камінчиків) невеликих розмірів, виведенню піску з нирок, жовчного міхура, сечового міхура і уретри. Регенерує (омолоджує) шкіру. Ліквідовує часткове облисіння, коли пити воду і обмивати нею голову. Чистить підшлункову залозу від ущільнень, якщо пити за годину до їжі по 200г води три рази в день.

Підсумовуючи все вище сказане, можна переконатися, яка багата і насичена   історія   Гільчанського   урочища   Святого   Миколая   і   як важливо всім нам оберігати цю Святиню - одну з унікальних на Волині. Пройдуть роки, століття, а Гільчанське джерело буде поїти людей своєю святою цілющою водою.

А гляньмо на цю місцевість нині.

Так і є: невеликий пагорб, печера, джерело, озерце. Хоч дивимося на них більше, як через сотню років після Івана Нечуя-Левицького та Олени Пчілки, але, здається, тут нічого не змінилось. Пийте, люди, чисту водицю! Живи, Гільчанське джерело!

Примітка.

Розпорядженням голови Рівненської облдержадміністрації № 292 від 27 травня 2002 року "Про взяття на державний облік об"єктів культурної спадщини" джерело Святого Миколая (урочище "Святого Миколая") у с. Гільча-І Здолбунівського району взято на державний облік як пам"ятку історії та культури місцевого значення.