Проблеми електронної ідентифікації людини в світлі православного вчення: сучасний стан і шляхи вирішення - 23 Березня 2011 - Православна Здолбунівщина
MENU
Головна » 2011 » Березень » 23 » Проблеми електронної ідентифікації людини в світлі православного вчення: сучасний стан і шляхи вирішення
13:01
Проблеми електронної ідентифікації людини в світлі православного вчення: сучасний стан і шляхи вирішення
Відомо, що питання застосування електронної ідентифікації людини в Україні не втрачає своєї актуальності вже понад десять років. Аналіз пов'язаних з нею процесів виявляє постійну активну участь у них держави, чиї дії, на жаль, не завжди відповідають конституційно закріпленому змісту.
Згідно з Конституцією України, найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Основний закон приділяє особливу увагу питанню дотримання прав і свобод людини і громадянина. Це слушно, адже права і свободи людини і громадянина в наш час стали загальновизнаною найвищою суспільною цінністю. Україна конституційно постановила, що вектор її діяльності скерований на забезпечення прав і свобод людини та їх гарантування, а також зобов'язалася їх утверджувати і забезпечувати.
Однак нормотворча діяльність держави в останні роки показує, що конституційні положення не завжди дотримуються, внаслідок чого виникає напруга в суспільстві, недовіра громадян до влади тощо. Ніхто не ставить під сумнів право людини на життя, на здоров'я, купівлю чи продаж майна. Тому важко уявити дієвість та сприйняття суспільством законів, що скасовують ці дані Богом права.
Винесене сьогодні на обговорення питання є комплексним, оскільки охоплює декілька сфер діяльності держави, тому і рішення його непросте, бо передбачає залучення органів державної влади різних відомств.
На нашу думку, головними аспектами обговорюваного питання є: 1) духовний, 2) технічний, 3) правовий, 4) соціальний, 5) політичний, 6) економічний тощо. Почнемо з головного - духовного.
1. Україна, без сумніву, належить до православних держав, що підтверджується відповідними історичними фактами, а за часів незалежності нашої держави - прийняттям Верховною Радою України Конституції з усвідомленням відповідальності перед Богом, власною совістю, визнанням державними релігійних свят: Пасхи, Різдва Христового, Трійці, - складанням присяги новообраним Президентом держави на Пересопницькому Євангелії.
Святе Письмо наставляє: «Іспитуйте, що угодне Богові, і не беріть участі в неплідних ділах темряви, але і викривайте» (Еф. 5, 10 - 11). «Не схиляйтесь під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного в світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром?.. Бо ви храм Бога Живого, як сказав Бог: оселюся в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом» (2 Кор. 6, 14-18).
На всі часи і для всіх народів, що прийняли християнство, словом Божим у Церкві Христовій встановлено незмінний духовний закон, який знаходимо у відповіді святих апостолів членам синедріону: «Богові треба коритися більше, ніж людям» (Діян. 5, 29).
Влада у своєму походженні як інститут, в принципі, - від Бога. Однак, якщо влада зрікається Бога і починає виступати проти Нього, то вона перетворюється на суцільне уособлення насильства і тим самим перестає бути «від Бога». Ми, християни, знаємо і таємницю влади, і таємницю насильства: влада благословенна Богом, насильство ж Богом прокляте. Але як тільки влада залишить Бога, то стає тиранією, лютим насильством - і тим самим переходить під владу антибога.
Таким є євангельське, апостольське, православне вчення про природу і значення влади.
Наша Православна Церква, виявляючи належну опіку над своїми чадами, не раз висловлювала тривогу і занепокоєність з приводу апостасійних явищ сучасного життя. У відомих постановах Священного Синоду, у виступах Святійшого Патріарха і Блаженнішого Митрополита неодноразово наголошувалося на небезпеці втрати людиною богоданної свободи в разі запровадження тотального контролю у світі, а також на можливості перетворення вищого творіння Божого в керованого біоробота. Церква виражає своє занепокоєння, тому що ці питання є не лише соціальними чи політичними, вони стосуються сповідання віри і спасіння безсмертної душі.
І тут доречними є слова з Послання Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 грудня 2003 p.: «Царство антихриста не настане без відповідної технічної бази, за допомогою якої він хоче досягти своєї мети. Нинішній процес кодифікації цивільного населення безпосередньо стосується політичної і господарської діяльності громадян. При цьому одночасно ігноруються і блокуються реальні альтернативні способи здійснення функцій державного регулювання і контролю в царині суспільного господарства і політичної діяльності, що викликає у віруючих апокаліптичні паралелі».
Священний Синод Руської Православної Церкви у своїй заяві від 7 березня 2000 р. вказує на неспокій серед віруючих, викликаний діями влади; його також поділяє і церковне Священноначаліє, бо, врешті-решт, йдеться про захист прав віруючих жити згідно з їхніми релігійними переконаннями. Церква не може не подати свого голосу на захист людської свободи. Адже для духовної єдності суспільства вкрай важливо, аби віруючі знову не почувалися громадянами другого ґатунку, як це було в недалекому минулому, коли в державній владі вони вбачали гонителя і хулителя на віру.
У заяві Священного Синоду Руської Православної Церкви від 6 жовтня 2005 р. йдеться про неприпустимість того, щоб люди, які з різних причин відмовляються від участі в новій ідентифікаційній системі, були витіснені на узбіччя життя, стали суттєво обмежуватися в правах, піддаватися дискримінації при прийомі на роботу чи розподілі соціальної допомоги тощо. Для таких громадян повинна бути передбачена альтернатива, яка б дозволяла повноцінно жити в суспільстві та уможливлювала б здійснення їхніх прав і свобод, послуговування законними пільгами, незалежно від тих чи інших форм ідентифікації особи.
На підтвердження цієї заяви Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило (нині Святійший Патріарх) на конференції «Розвиток біотехнологій: виклики християнській етиці» (2 березня 2006 p., Москва) висловив принципову позицію Руської Православної Церкви, зазначивши у своїй доповіді, що «система обліку... має передбачати альтернативу використанню взагалі будь-яких електронних ідентифікаторів для тих осіб, які вважають, що подібна підконтрольність принижує їхню людську гідність... стосовно цих осіб повинен бути інший, традиційний облік і контроль, адже людина має право сказати «ні» електронній ідентифікації власної особи».
У пункті 54 Постанови Священного Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 2008 р. «Про питання внутрішнього життя і зовнішньої діяльності Руської Православної Церкви» вказано на неправомірність таких засобів і методів електронного обліку переміщення та дій людей, які б втручалися в їхнє приватне життя й уможлювали тотальний контроль над особистістю та керування нею».
Світлої пам'яті Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II у своєму виступі на Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 2 жовтня 2007 року підкреслив: «Технологічний прогрес по-новому ставить питання про права людини. Людина повинна залишатися людиною – не товаром, не підконтрольним елементом електронних систем, не об'єктом для експериментів, не напівштучним організмом. Настав час визнати, що релігійна мотивація має право на існування, в тому числі і в публічній царині».
В «Основах вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини», затверджених Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 2008 p., чітко заявлено: «Приватне життя, світогляд і воля людей не повинні бути предметом тотального контролю. Для суспільства небезпечні маніпуляції вибором людей та їхньою свідомістю з боку владних структур політичних сил, економічних та інформаційних еліт».
У пункті 45 «Визначення Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви „Про питання внутрішнього життя і зовнішньої діяльності Руської Православної Церкви”» 2011 р. вказано на необхідність продовження діалогу між Церквою і державою з метою погодження альтернативи електронним засобам контролю та послуговування традиційними, звичними способами підтвердження людиною своєї особи в процесі отримання нею соціальних благ та при будь-яких її контактах з державою.
2. Побудова інформаційного суспільства здійснюється в три етапи:
1) присвоєння людині ідентифікаційного номера - перший, найважливіший крок на шляху до створення нового технотронного суспільства;
2) запровадження уніфікованих, універсальних, біометричних документів, оснащених мікрочіпами (пластикових карток);
3) нанесення ідентифікаційних міток на об'єкт управління (тіло людини) - це завершальний акт в процесі створення нової, світової цивілізації вже не людей, а кібернетичних організмів.
Усі ці процеси відбуваються в межах розбудови в Україні інформаційного суспільства з подальшою його інтеграцією у глобальний інформаційний простір. І хоча закон про основні засади інформаційного суспільства було прийнято у січні 2007 p., його розробка почалася з присвоєння громадянам ідентифікаційних номерів.
Тотальна інформатизація суспільства відбувається на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об'єднаних Націй, а також Декларації принципів і Плану дій, розроблених на вищому рівні на Всесвітніх зустрічах з питань інформаційного суспільства (Окінава, липень 2000 p.; Женева, грудень 2003 p.; Туніс, листопад 2005 р.), та постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 р. «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні».
Головним технологічним принципом побудови глобального мережевого інформаційного суспільства є присвоєння кожній людині, замість імені, незмінного довічного і посмертного цифрового ідентифікатора особи.
Результати низки експертиз цифрового ідентифікатора, проведених фахівцями Греції, Росії, України в різних царинах науки і техніки визначили, що:
1) ідентифікаційний номер записаний, у системі EAN у вигляді штрих-коду, містить послідовність із трьох шестірок. Ця послідовність для одних засобів зчитування може використовуватися як ключова, для інших - бути зайвою;
2) присвоєння будь-якого ідентифікаційного номера людині, в т.ч. і реєстраційного номера облікової картки платника податків, - це всеохоплююча, постійна, універсальна, оперативна, повсюдна автоматична ідентифікація особи і гарантований постійний контроль;
3) облік платників податків можливий без використання ідентифікаційного номера.
3. Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів», а також інші нормативно-правові акти до прийняття Податкового кодексу України забезпечували правову основу життєдіяльності громадян, що відмовилися від ідентифікаційних номерів зі своїх релігійних переконань.
Нещодавно прийнятий з грубими порушеннями конституційних норм Податковий кодекс України безпідставно позбавив цю категорію громадян права, по-перше, відмовитися від ідентифікаційного номера чи будь-якого іншого електронного ідентифікатора, а, по-друге, вилучив раніше встановлену форму обліку платників податків за прізвищем, ім'ям, по батькові, таким чином поставивши їх перед вибором: чи бути вірними своїм релігійним переконанням чи зректися їх, з огляду на неможливість існування в державі без ідентифікатора. Так, норма статті 22 забороняє обмежувати вже існуючі права і свободи при прийнятті нових законів.
Кодекс зобов'язує всіх без винятку платників податків, в т.ч. і дітей, інформація про яких не внесена до Державного реєстру фізичних осіб ― платників податків, надавати її; таким чином, вводиться так званий реєстраційний номер облікової картки платника податків, сутність якого залишається незмінною. Отже, норма поширюється і на тих платників податків, яким, за рішенням суду чи на підставі загального наказу № 602, внесені були у паспорти відповідні відмітки, - тож, як бачимо, у цьому питанні не дотримано конституційної вимоги щодо неможливості зворотної дії законів у часі.
Тотальне присвоєння населенню ідентифікаторів та створення Єдиної бази даних вводить людину в абсолютно нову історичну формацію, яка спростовує традиційне уявлення про закон і право та вступає у суперечність із положеннями більш як двадцяти конституційних статей (21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 42, 43, 46, 47, 48, 49, 53, 55, 60 ,62, 67). Аналіз законодавства 27 європейських країн показав, що лише в Україні громадяни мали право на відмову від цифрового ідентифікатора.
Пропозиції
1. Визнати, що примусове присвоєння православному вірянинові будь-якого електронного ідентифікатора позбавляє його імені, отриманого ним у Таїнстві Хрещення.
2. Просити Священний Синод звернутися до Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України як суб'єктів законодавчої ініціативи у Верховній Раді України з проханням внести зміни до Податкового кодексу України в частині надання права відмовитися від електронного ідентифікатора фізичним особам, які зі своїх релігійних переконань не приймають його, а відтак - вести облік суто за прізвищем, ім'ям, по батькові.

† Августин,
голова Богословсько-канонічної комісії
при Священному Синоді УПЦ
 
http://orthodox.org.ua/uk/node/8853
Переглядів: 213 | Додав: pruxod | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar

Сайт створено у системі uCoz