Православна Здолбунівщина

Святий мученик Воніфатій, память якого сьогодні вшановує Православна Церква, жив у Римі в часи царювання імператора Діоклетіана (293-305) та служив в однієї пані на ім'я Аглаїда. Воніфатій вів грішне, плотське і нетверезе життя, однак серцем він страждав від такої поведінки. Маючи намір змінити спосіб свого життя, він часто зі сльозами молився про це Богу. Окрім молитви, Воніфатій прагнув умилостивити Бога справами милосердя: бідні і нещасні не відходили від нього без утіхи. І Господь зглянувся на грішника і вказав йому шлях до спасіння.

Одного разу пані Аглаїді захотілося мати в себе вдома мощі якого-небудь мученика і влаштувати храм на його честь, щоб мати за себе молитвеника перед Богом. У той час було жорстоке гоніння на християн. Мощі мучеників невірні продавали за великі гроші. Аглаїда покликала до себе слугу Воніфатія, дала йому багато золота і з багатьма іншими служителями відправила його за цим святим придбанням. Воніфатій з радістю прийняв на себе цю справу. Але, відправляючись з дому, він раптом говорить: «а що, пані, якщо мої мощі привезуть тобі замість інших, приймеш ти тоді їх?» Аглаїда зауважила, що не час тепер для сміху, а потрібно поспішати на ту справу, на яку він посилається.

Воніфатій, тим часом, став роздумувати дорогою про своє грішне життя і про подвиги мучеників. Розкаяння в ньому посилилося, душа горіла жаданням спасіння, і він сам зважився постраждати за Христа, - всю дорогу він постив і постійно був в молитовному настрої.

Коли прибув до міста Тарс, де відбувалися муки християн, то зупинився в готелі і, наказавши служителям чекати його, сам відправився на місце страти. Спокійний вид мучеників вразив його, він підбіг, цілував їх руки, ноги, рани, благаючи помолитися за нього, щоб і його Господь удостоїв зарахувати до лику їх.

Воніфатія одразу схопили та привели на допит. За те, що він визнав себе за християнина, суддя засудив його на муки.

Спочатку йому забивали в нігті рук і ніг гостре залізо, потім вливали у вуста розтоплене олово, однак на подив усіх присутніх, це не пошкодило йому, і він залишився живий. Усі вигукнули: «великий Бог християнський, і ми всі віруємо в царя і Господа Христа!» Воніфатія відвели в темницю.

Наступного дня Воніфатія знову піддали новим мукам - кинули в казан з гарячою смолою, але і це не відняло у нього життя. Тоді мучитель звелів усікти його мечем. З радістю в серці і з молитвою на вустах преклонив Воніфатій під меч свою голову. 550 чоловік невірних навернулися до істинного Бога одразу ж після смерті мученика.

Ті, що приїхали з Воніфатієм, за п'ятсот золотих монет, купили у мучителів понівечене тіло мученика, намастили ароматами, поклали в плащаницю і повезли до Риму, щоб віддати своїй правительці.

Перед прибуттям мощей Аглаїда почула уві сні голос: «прийми того, який був раб твій, а нині нам брат і служитель, який буде хранителем душі твоєї і молитвеником за тебе». В страсі прокинулася вона, запросила служителів церковних і разом з ними вийшла зустріти мощі мученика. Зі сльозами радості прийняла вона їх в свій дім і дякувала за це Господу.