MENU
Головна » 2008 » Жовтень » 8 » 8 жовтня – день пам’яті преподобної Досифеї Київської
13:22
8 жовтня – день пам’яті преподобної Досифеї Київської
 

Кожен, хто залишить оселю, чи братів, чи сестер, або батька, чи мати... заради ймення Мого, отримає у сто разів більше і матиме життя вічне
Євангеліє від Матфея

Сьогодні Православна Церква вшановує пам'ять преподобної Досифеї Київської - святої, яка явила собою приклад повного віддання себе волі Божій через безперестанну молитву.

Народилася Дар'я Тяпкина (мирське ім'я преподобної Досифії) у багатій, знатній родині. Коли їй виповнилося два роки, батьки залишили її у Вознесенському монастирі на виховання бабусі - черниці Порфирії, щоб молитвами управити благий шлях життя дитини. Час, проведений у обителі, визначив подальшу долю маленької Дарини.

Через сім років повернулася вона додому. Та нове життя було для неї безглуздим, нікчемним вантажем. Навколишні люди дивувалися їй: багата, а ходить, як селянка, бариня, а спить на дошці, під голову сіно кладе так ще з бідняками трапезу ділить і розмовляє як з рівними. На що Дар'я відповідала: «Немає на світі багатших за Христа, Царя нашого небесного».
З часом перед дівчиною постав вибір: Бог або чоловік. Родина, звичайно ж, бажала їй земного щастя й мріяла видати заміж. Але внутрішній голос підказував інше. І вирішила Дар'я піти у монастир. Вона втекла з дому, обстригла волосся й, переодягшись у простого селянського хлопчика, відправилася в Троїце-Сергієву Лавру.

Довга подорож змінила її вигляд: вона схудла, лице огрубіло та засмагло, голос охрип. Тепер ніхто не зміг би впізнати в ній колишню красуню Дар'ю. Назвавши себе чоловічим ім'ям Досифей, вона оселилася в Лаврі, але відмовилася приймати постриг, щоб таємниця її не відкрилася і була просто послушником. Так пройшло три роки.

А тим часом батьки всюди шукали Дар'ю. Одного разу вони приїхали у Сергієву Лавру і під час служби мати помітила молодого послушника. Материнське серце безпомилково вгадало улюблене чадо. Та Дар'я, не подаючи виду, миттю зібралася, накинула торбинку на плечі й знову вирушила в дорогу.

Вона знайшла високу гору, оточену дрімучим лісом, вирила біля вершини гори печеру й оселилася в ній. Харчувалася тільки хлібом і водою. Але як не уникала юна самітниця погляду людського, слава про неї дійшла до царського дому. Імператриця Єлизавета Петрівна побажала відвідати печерника Досифія і сама прийшла пішки на Китай-гору. Подвижник прийшовся по серцю цариці, і вона веліла негайно постригти його.

Довго ще жив Досифей у своїй печері, нікого не приймаючи в себе й розмовляючи тільки через віконце келії. Та слава про його прозорливість поширювалася. Не тільки простий народ приходив до старця за радою й допомогою, але й особи знатного походження часто бували там. Завжди старець бачив і викривав у людях таємні гріхи, застерігав від лиха і спокус. Якщо Досифей подавав кому-небудь проскуру або жезл - це пророкувало видужання й благословення, якщо ж ладан - це неодмінно означало смерть.

Невдовзі у Росії вийшов указ «пустельником не бути ніде», і тоді Досифею запропонували жити в самій лаврі, навіть призначили келійника на ім'я Феофан.
Один раз Досифей послав Феофана принести ладану й почав роздавати його по шматочку кожному. «Люди падатимуть на дорозі, умиратимуть як мухи... Але ви не падайте духом, діти, а молитеся!..» І дійсно, наприкінці 1770 року на Україні трапилася морова виразка. Багатьох скосила вона, навіть ченці в лаврі не врятувалися. Залишилися тільки ті люди, яким Досифей подав ладан і благословив молитися.

Один раз Прохор Мошнин, майбутній преподобний Серафім Саровський, підійшов до віконця старця Досифея за благословенням і порадою. Перед прозорливим поглядом старця відкрилася майбутня доля юнака, що бажав присвятити себе служінню Богові, і затворник сказав йому: «Іди, чадо Боже, у Саровську обитель... Місце це буде тобі в порятунок...»
Відчуваючи наближення смерті, Досифей вийшов із затвора й пішов прощатися із братією: «Простіть мене заради Бога... Простите мене... Чимало я образив словом, справою, думкою...». Потім повернувся у свою келію й став на молитву. Вранці келійник Феофан знайшов старця - він стояв на колінах, і тримав у руці хартію, на якій було написано: «Тіло моє приготовлене до вічного життя; молю вас, браття, не торкаючись, предати його звичайному похованню». Похоронили преподобну Досифею в Китаєвій Пустині, з північного боку Свято-Троїцької церкви.
Тільки після смерті відкрилася таємниця великої самітниці, коли її рідна сестра знову приїхала в Києво-Печерську Лавру й, побачивши портрет старця, визнала в ньому риси дівиці Дар'ї з роду рязанських дворян Тяпкиних.
 
Переглядів: 509 | Додав: pruxod | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar

Сайт створено у системі uCoz