MIME-Version: 1.0 Content-Type: multipart/related; boundary="----=_NextPart_01C9D236.AB8F9330" Данный документ является веб-страницей в одном файле, также называемой файлом веб-архива. Если вы видите это сообщение, значит, данный обозреватель или редактор не поддерживает файлы веб-архива. Загрузите обозреватель, поддерживающий веб-архивы, например Windows® Internet Explorer®. ------=_NextPart_01C9D236.AB8F9330 Content-Location: file:///C:/D05702F2/bk_62.htm Content-Transfer-Encoding: quoted-printable Content-Type: text/html; charset="us-ascii"
=
47;
благословіl=
5;ня
Архієпискоl=
7;а
Рівненськоk=
5;о
і
Острозькогl=
6;
Варфоломія
Б=
054;ЖА
КРИНИЧКА
=
55;равославна
газета для
дітей та
підлітків
T=
70;5 (62),
травень 2009
року
«Пус=
090;іть
дітей і не
забороняйтk=
7;
для них прих=
086;дити
до Мене…» (Мф. =
19,
14)
28
травня –
Вознесіння
Господнє
Післ=
103;
того, як наш
Господь Ііс
=
91;с
Христос
воскрес, він
багато разі
=
74;
з'являвся жі=
085;кам-миронос=
ицям
та своїм учн=
103;м-апостолам.
І не лише для
них. Є свідоц=
1090;во
апостола
Павла, як
одного дня С=
087;аситель
з'явився вел=
080;кому
зібранню
віруючих, і
Його могли
бачити й чут=
080;
відразу біл=
00;ше
п'ятисот
чоловік. При
цьому Тіло
Христове ма
=
83;о
дивні
властивостo=
0;:
Він міг
безперешкоk=
6;но
проходити
крізь замкн
=
91;ті
двері,
ставати для
людей
видимим або =
085;евидимим,
миттєво
долати
величезні
відстані. Вс=
110;
такі явленн=
03;
Господа
супроводжуk=
4;алися
великою
радістю. І ко=
1078;ного
разу при
таких явлен
=
85;ях
Господь
розмовляв з=
10;
Своїми
учнями, прод=
086;вжуючи
просвітлювk=
2;ти
їх і укріплю=
074;ати
у вірі.
Пост=
091;пово
Він підготу
=
74;ав
їх до того, що
повинне бул
=
86;
статися: Син
Божий
повинен був
зійти на неб=
086;
і сісти на
престолі сл
=
72;ви
праворуч
Бога-Отця.
Сталося це н=
072;
сороковий
день після
Його Воскре
=
89;іння.
Він
з'явився оди=
085;адцяти
апостолам в
Єрусалимі, і,
розмовляючl=
0;
з ними, вивів
їх з міста у
бік Віфанії,
на гору Єлео=
085;ську.
«І вивів їх
геть з міста
до Віфанії і,
піднявши
руки Свої,
благословиk=
4;
їх. І, коли
благословлn=
3;в
їх, став відд=
1072;лятися
від них і
возноситисn=
3;
на небо. Вони
вклонилися
Йому і
повернулисn=
3;
до Єрусалим
=
91;
з великою
радістю. І
перебували
завжди в хра=
084;і,
прославляюm=
5;и
і
благословлn=
3;ючи
Бога».
Перш
за все, в цій
розповіді є
=
74;ангеліста
Луки
звертають н
=
72;
себе увагу с=
083;ова
– «з великою
радістю». Чи
не правда,
дивно?
Господь
розлучаєтьl=
9;я
зі Своїми уч=
085;ями
і покидає цю
землю, звідк=
080;
ж у них велик=
1072;
радість? Хіб=
072;
ж радісні
відчуття
відвідують
нас, коли ми р&=
#1086;злучаємося=
;,
хоч і тимчас=
086;во,
зі своїми лю=
073;ими
і близькими
людьми? Та рі=
1095;
у тому, що
апостолам в
той момент
став абсолю
=
90;но
ясний сенс
приходу Спа
=
89;ителя
на землю і
сходження
Його до
небесного О
=
90;ця.
Своїм Возне
=
89;інням
Христос
відкрив усі
=
84;
віруючим
двері неба і
вхід до
нього. Він
увійшов до
блаженства =
10;
слави Божог
=
86;
Царства. Він
показав нам,
що людська
плоть і
природа зда
=
90;ні
преобразитl=
0;ся
і стати
подібними д
=
86;
божественнl=
6;ї
природи,
набути
дивних влас
=
90;ивостей.
Він показав
нам дорогу д=
086;
нашої небес
=
85;ої
вітчизни.
Крім
того, треба
розуміти, що =
1057;паситель,
покинувши ц=
02;
землю,
невидимим
чином завжд
=
80;
знаходитьсn=
3;
поряд з
кожним з нас.
Тому що Госп=
086;дь
існує скріз=
00;
і завжди.
«Царство Бо
=
78;е
всередині
нас є», –
сказав одно
=
75;о
разу Христо
=
89;.
Це означає,
що якщо ми
живемо по Бо=
078;ому,
то Господь з=
085;аходиться
усередині
нас.
Вини=
082;ає
питання – а
на яке ж небо
вознісся Сп
=
72;ситель?
І тут не
повинно бут
=
80;
плутанини. Т=
091;т
мається на
увазі небо н=
077;
матеріальнk=
7;,
не створене,
не та
атмосфера,
яку ми бачим=
086;
над землею,
не той
простір, де
сходить і
заходить
сонце і
запалюютьсn=
3;
зірки.
Спаситель
вознісся на
небо духовн
=
77;,
поки що не
видиме нами
через
пошкодженнl=
5;я
нашої
грішної
природи. Там,
на духовном
=
91;
небі, сидить
Син Божий на
престолі
слави право
=
88;уч
Бога-Отця.
Коли
Іісус
Христос
возносився
на небо, Його
руки
благословлn=
3;ли
учнів до тих
пір, поки
хмара не зак=
088;ила
Його.
Апостоли
довго
дивилися на
це диво. І
тоді їм
з'явилися дв=
072;
Ангели в
білому одяз=
10;
і сказали: «М=
1091;жі
Галілейськo=
0;!
Що ви стоїте
і дивитеся н=
072;
небо? Цей
Іісус, що
вознісся ві
=
76;
вас, прийде т=
1072;к
само, як ви
бачили Його
Таким, що
возносився
на небо». Так
було обіцян
=
86;
друге прише
=
89;тя
Христа на
землю, яке
станеться в
кінці часів.
До ци=
1093;
пір на
Єлеонській
горі біля
Єрусалиму
зберігаєтьl=
9;я,
як святиня,
відбиток
стопи Спаси
=
90;еля
на камені, на
якому Він
стояв перед
Вознесінняl=
4;, з
якого
вознісся в
небесну
обитель. Хри=
089;тияни,
що приїжджа=
02;ть
туди,
поклоняютьl=
9;я
цій святині.
Свят=
086;
Вознесіння R=
11;
це не просто
свято радос
=
90;і,
це свято
торжества
Істини,
торжества Б
=
86;жих
обіцянь. «Я є
Дорога,
Істина і
Життя!» – ска=
1079;ав
Христос. І
всі, хто
бажає спасі
=
85;ня,
повинні йти =
094;ією
Дорогою, жит=
080;
цим Життям і
осягати цю
Істину. («Паl=
9;ха.ru»)
Про
що
розповідає
ікона свята
Вознесіння
Свят=
082;ова
ікона
змальовує
сам момент
Вознесіння
Господа, Йог=
086;
повернення
на Небо. На
іконі
Христос одя
=
75;нений
в одяг золот=
086;го
кольору. Він
подібний до
сонця, яке
сяє над
землею. А що
означає
золотий
колір на
іконі?
Звичайно, це
колір
Божественнl=
6;ї
слави.
Господь наш =
030;ісус
Христос
зазнав
розп'яття і
смерть ради
нашого спас=
10;ння.
Він воскрес =
110;
тепер, в
славі і
торжестві,
повертаєтьl=
9;я
на Небо як
Спаситель
всього людс
=
90;ва.
Звер=
085;іть
увагу, образ
Христа
поміщений в =
082;оло,
що сяє золот=
080;ми
променями, –
вони
виходять ві
=
76;
Господа. Це
коло
зеленого
кольору. Це
колір вічно
=
75;о
життя, вічно=
111;
юності в
Царстві Неб
=
77;сному.
Зображення
Христа в зел=
077;ному
колі говори
=
90;ь
нам про те, що
смерть вже н=
077;
має влади, ад=
1078;е
Христос
назавжди
переміг її. У
нижній част
=
80;ні
ікони
зображені
Богородиця =
10;
апостоли.
Вони знаход=
03;ться
на
Єлеонській
горі, з якої
вознісся Го
=
89;подь.
Тут же іконо=
087;исець
змальовує
святих анге
=
83;ів,
незримо
присутніх
при цій
події. В
центрі – Мат=
080;
Божа. Її фігу=
1088;а
легка й нева=
075;ома.
Богородиця
вся
спрямована
увись, до
Бога. Але
зверніть
увагу, куди п=
1086;вернене
її лице. До
нас, людей.
Адже Пресвя
=
90;а
Богородиця R=
11;
наша перша
Заступниця,
Вона благає
Господа за
весь світ, за
кожну людин
=
91;.
Здав=
072;лося
б, і Мати Божа,
і апостоли
повинні
сумувати
через те, що
Господь
покидає їх, з=
1072;лишає
самих. Але
погляньте,
друзі, – на
їхніх лицях
немає й слід=
091;
печалі: лице
Богородиці
світиться т
=
80;хою
радістю, апо=
089;толи
без всякого
смутку
проводжаютn=
0;
свого
Господа і
Вчителя. І в
Євангелії с
=
82;азано,
що апостоли
після Возне
=
89;іння
Христа
повернулисn=
3;
до Єрусалим
=
91;
«у великій
радості».
У чом=
1091;
ж таємниця
цієї радост=
10;?
«Я з вами у вс&=
#1110;
дні до кінця
віку», – таку
обіцянку да
=
74;
Спаситель
Своїм учням
перед Возне
=
89;інням.
І Божа Мати і
апостоли
знають, що Го=
1089;подь
насправді н
=
77;
покидає їх.
Невидимий т=
10;лесними
очима, Він
завжди
невідступнl=
6;
перебуватиl=
4;е
з ними. І
Ангели, що ст=
1086;ять
серед
апостолів, с=
087;овіщають
їм цю дивну,
радісну
звістку. Том=
091;
й одяг у
Ангелів
білого коль
=
86;ру
– кольору
радості і
торжества.
На ці=
1081;
іконі золот=
10;
німби лише у
Спасителя, М=
072;тері
Божої і
Ангелів. А
ось апостол
=
80;
зображені
тут як
звичайні
люди. Це тому,
що на них ще
не зійшла
благодать і
сила Святог
=
86;
Духа. Господ=
100;
обіцяв
апостолам, щ=
086;
пошле їм Дух=
072;
Святого,
Утішника. І
станеться ц
=
77;
зовсім скор
=
86;,
через десят=
00;
днів, в свято
П'ятидесятн
=
80;ці.
Погл=
103;ньте,
як тягнутьс=
03;
вгору крони
дерев. Що це
означає? Це
говорить на
=
84; про
те, що не лише
людина, але й
вся природа
бачить в
Христі свог
=
86;
Царя, Який
позбавив ві
=
76;
смерті і
людину, і
весь світ.
Через те не л=
1080;ше
люди, а й весь
створений
Господом
світ спрямо
=
74;аний
до свого
Творця. Все
на іконі охо=
087;лено
настроєм
радості,
спокою,
возноситьсn=
3;
в молитві до
Бога.
Але й
Господь не
залишає сві
=
90;,
який Він ств=
086;рив,
Він завжди з
нами. Він і
всім нам
говорить: «Я
з вами у всі
дні до кінця
віку». («Пасх=
1072;.ru»)
Ден=
100;
нашого
спасіння
Навк=
086;ло
ніч. Тільки
незвична
зірка
передвіщає
волхвам чуд
=
86;
у світі. Вони &=
#1074;езуть
дарунки для
народженогl=
6;
у звичайній
печері Царя =
110;
Бога: ладан,
золото, смир=
085;у.
Ангели
першими спо
=
74;істили
людям
звістку –
Христос
народився!
Навк=
086;ло
ніч. Сторожа
вартує
покладеногl=
6;
у печері
Іісуса, Єдин=
086;го
у Трійці,
Творця
усього всес
=
74;іту,
небесних св=
10;тил,
землі, цієї
печери.
Жінки-мирон
=
86;сиці
несуть в
останній
дарунок
Господу бла
=
75;овонне
миро, щоб
намастити т=
10;ло
померлого
Вчителя. Вон=
080;
першими
почули
величну
звістку від
ангелів –
Христос Вос
=
82;рес!
Наст=
072;є
звичайний
день. Ті самі
гори, ліси і р&=
#1110;ки.
І сонце так
само
сходить… Ще
навіть апос
=
90;оли
не повністю
розуміли
велич цього
дня. Це день
нашого
спасіння.
Значить є
задля чого
терпіти гон=
10;ння,
приниження,
голод і всіл=
103;кі
життєві
скорботи.
Настане той
день коли ми
відчуємо, що
зло і смерть
переможені,
що віра наша
не даремна.
Бо Христос
Воскрес! Хоч=
072;
не всі це
бачили на вл=
072;сні
очі, та ми
знаємо, що
Він Воістин
=
91;
Воскрес!
Дивуймося і
радіймо
цьому дню!
Хрис=
090;ос
Воскрес!
Воістину
Воскрес! (Махk=
2;цька
Лариса, м.
Дубно)
Про
богослужінl=
5;я
Православнl=
6;ї
Церкви
Літ=
091;ргія
Літу=
088;гія,
або обідня -
найважливіm=
6;а
церковна
служба,
оскільки на
ній
здійснюєтьl=
9;я
таїнство
причастя.
Чин, або
порядок
літургії ма=
08;
початок від
часів святи
=
93;
апостолів. У
четвертому
столітті ві
=
85;
письмово
викладений
святими
отцями -
Василієм
Великим і Іо=
072;нном
Златоустом.
Зазвичай
протягом ро
=
82;у
здійснюєтьl=
9;я
літургія
святого
Іоанна
Златоуста.
Літу=
088;гія
розділяєтьl=
9;я
на три
частини: про=
089;комидію,
літургію
оглашенних =
10;
літургію ві
=
88;них.
Проскомиді&=
#1103;
полягає в
приготуванl=
5;і
хліба і вина
для таїнств
=
72;
причастя.
Хліби, що
використовm=
1;ються
при
здійсненні
цього
таїнства, на=
079;иваються
просфорами,
що означає
приношення,
оскільки в
давнину вон
=
80;
приносилисn=
3;
віруючими. Д=
083;я
здійснення
літургії
потрібно
п'ять просфо=
088;.
Прос=
082;омидія
здійснюєтьl=
9;я
на
жертовнику. =
057;вященик
бере
просфору і
копієм
вирізає з не=
111;
велику чоти
=
88;икутну
частину. Ця
частина
називаєтьсn=
3;
Агнцем, тому
що знаменує
собою Іісус
=
72;
Христа, Який, &=
#1103;к
агнець, був
принесений
=
74;
жертву за
гріхи всьог
=
86;
світу. Потім
священик
хрестоподіk=
3;но
надрізує
Агнець, ніби
заколюючи
його, із
словами:
жреться
(приноситьс=
03;
в жертву)
Агнець Божи
=
81;,
вземляй грі
=
93;
світу, і
пробиває
одну з його
сторін
копієм, а в
чашу вливає =
074;ино,
змішане з
водою. При
цьому він
згадує, як
один з воїні=
074;
пронизав
списом ребр
=
86;
Господа, і з
рани витекл
=
72;
кров і вода.
З
другої
просфори
священик
виймає
невелику
трикутну
частку на
честь Божої
Матері, з тре=
1090;ьої
- дев'ять
часток на
честь святи
=
93;,
з четвертої
виймає
частки за
всіх живих і
з п'ятої - за
всіх померл
=
80;х
православнl=
0;х
християн.
Агнець і інш=
110;
частки
кладуться н
=
72;
дискосі.
Якщо
хтось з
віруючих
бажає, щоб
священик зг
=
72;дав
поіменно
його і його
близьких, то
він подає
особливу
просфору і
пише імена
тих, кого
хоче згадат
=
80;.
Священик
молиться за
здоров'я або
упокій тих,
хто записан
=
80;й,
виймає за ни=
093;
з просфори
частки і кла=
076;е
їх на
дискосі.
Післ=
103;
цього
священик
ставить на
дискос звіз
=
76;ицю,
покриває
дискос і чаш=
091;
покривцями,
здійснює
кадіння і
молиться, що=
073;
Господь
прийняв ці
дари і згада=
074;
тих, що їх
принесли, і
за кого прин=
077;сли.
На
проскомидіo=
1;
згадується
народження
Господа
Іісуса
Христа, а
також Його
смерть.
Під
час
здійснення
проскомидіo=
1;
на кліросі
читають Час
=
80;:
третій,
шостий, а
інколи
дев'ятий.
Літургія
оглашенних. Друг=
1072;
частина
літургії
називаєтьсn=
3;
літургією
оглашенних,
тому що в дав=
1085;ину
на ній
дозволялосn=
3;
бути
присутнім о
=
75;лашенним
(тим, що ще не
прийняли
Таїнства Хр
=
77;щення,
але
готуються д
=
86;
нього).
Літургія ог
=
83;ашенних
починаєтьсn=
3;
виголосом
священика:
Благословеl=
5;не
Царство Отц=
03;,
і Сина і
Святого Дух
=
72;,
нині і прісн=
086;
і во віки
віків, а
закінчуєтьl=
9;я
повелінням
оглашенним
вийти з
храму. Крім є=
1082;теній,
у цій частин=
110;
літургії
здійснюєтьl=
9;я
малий вхід і
читаються
Апостол і
Євангеліє.
Мали=
081;
вхід
здійснюєтьl=
9;я
так. Під час
співу запов=
10;дей
блаженства
священик і
диякон з Єва=
085;гелієм
виходять з
вівтаря
північними
дверима. У
царських
вратах вони
зупиняютьсn=
3;,
диякон виго
=
83;ошує:
«Премудрісm=
0;ь,
прости», і
входять у
вівтар при
співі: «Прий=
076;іте,
вклонимося =
10;
припадемо д
=
86;
Христа: спас=
080;
нас, Сину Бож=
1080;й
співаючим
Тобі: алілуя&ra=
quo;.
Спів
блаженств
євангельсьl=
2;их
і урочисте н=
077;сення
Євангелія
нагадують
нам явлення =
043;оспода
Іісуса Хрис
=
90;а
на проповід=
00;.
Виголос
диякона: «Пр=
077;мудрість,
прости»
(стійте прям=
086;,
чинно) вказу=
108;
богомольцяl=
4;,
що вони почу=
102;ть
слова
премудростo=
0;
і тому
повинні сто=
03;ти
чинно,
благоговійl=
5;о,
а
піснеспівоl=
4; «Прийдіте,
вклонимося...&r=
aquo;
богомольці
закликаютьl=
9;я
вклонитися
присутньомm=
1;
невидимо
Христу і ніб=
080;
припасти до =
049;ого
ніг з
благанням: «=
057;паси
нас, Сину
Божий...»
Післ=
103;
малого вход
=
91;
урочисто
співається
=
72;нгельський
гімн «Святи
=
81;
Боже», а
потім
читаються
Апостол і
Євангеліє,
тобто
невеликі
відділи з
послань
апостольсьl=
2;их
і Євангелія.
Перед Апост
=
86;лом
і Євангеліє
=
84;
присутні
запрошуютьl=
9;я
до особливо=
11;
уваги
виголосами: &la=
quo;Премудріст&=
#1100;,
прости» і «В=
086;нмем»
(уважно
слухатимемl=
6;).
На знак
благоговійl=
5;ої
уваги
богомольці
під час
читання
Євангелія
преклоняютn=
0;
голови. (Проk=
6;овження
у наступном
=
91;
номері)
Чуж=
080;й
хліб
Це було в той далекий час, коли йшла війна, а &= #1084;ені було зовсім мало років - вісім чи дев'ять. І, як завжди у війну, у всі віки, час стояв голод = 85;ий, і кусень хліба був на вагу золота, їсти хотілося постійно. І тоді мені до гіркоти бул = 86; прикро, що до війни в нас стільки бул = 86; хліба - цілі буханці, а я, нерозумний, усе їв без хліба.
У школі на великій перерві на дерев'яному = 087;ідносі черговий приносив гірку тоненьких скибочок хліба. У класі вмить ставало тих = 86;. Кожний брав по шматочку = 110; їв з трепето= 084;. "Якби цей мізерний шматочок, прозорий, як лист паперу, і запашний д= 086; запаморочеl= 5;ня голови, - думав я, - розр= ізати на десять шматочків, а кожний із ни= 093; перетворивl= 9;я б знову в такі ж шмато= 095;ки по сто грамі= 074; - от наївся б!" Нам не вірил= 086;ся, що ми коли-не= 1073;удь досхочу наїмося хліба.
Та одного разу така нагода мені раптом випала.
Прийшовши &= #1074; школу, я, як завжди, сів за парту і тільки поча = 74; засувати пі = 76; парту свій портфелик, а там щось є... Пошарив я ру= 082;ою: це щось - сумк&= #1072;, торбинка, а в ній згорток шелестить, а в згорточку - я вмить визначив - шм= 1072;ток хліба! Грамі= 074; на триста, а м&= #1086;же, і на всі п'ятсот... У мене аж дух перехопило: = 085;ам, школярам, на цілий день д= 072;ють по триста, а тут відразу стільки.
Радість мо&= #1103; була ледь-ледь стиснутою, адже я відразу здогадався, звідки тут хліб: вечора= 084;и в нашому кла= 089;і сидять дорослі, вдень або вночі вони працюють, а ввечері вчаться. Забув хтось...<= /span>
Звичайно, про свою знахідку треба було розказати вчительці, ц= 077; я зразу подумав, та я і хотів уже сказати, але... мені дуже хотілося хл= 10;ба. І це бажання перебороло = 74; мені всі інш= 110; бажання, поч= 091;ття і думки. Та й В= олодька, сусід мій по парті, дізнавшись про знахідк = 91;, зробив величезні очі й ошаленіло в = 80;гукнув:
- Чур на двоm= 3;!
- Це хтось забув, - промовив я захриплим раптом голосом - у горлі в мене задерло, і я сказав це більше для того, щоб зняти з себе хоч крапельку відповідалn= 0;ності і на всякий випадок запропонувk= 2;в, хоч не хотів цього: - Може, віддамо вчительці?
- Зрозуміло, що хтось забув, - незадоволеl= 5;о прошепотів Володька й нетерпляче ковтнув сли = 85;у. - Але, може, той хтось не прийде: забу= 074; та й забув...
- Може, - погодився я.
І ми змовницьки переглянулl= 0;ся.
Ми добре розуміли, що шукаємо лазівку до о= 074;олодіння таким багатством, ми хитрили - надто вже хотілося на = 84; хліба. До обіду чекат = 80; цілих чотир = 80; години! А на обід, як тоді говорилося, на перше - суп із семи круп, на друге - "і-г&= #1086;-го", овес тобто, а на третє - нічого-о... А ту= ;т неждано, нег= 072;дано таке щастя привалило.
Учителька щось розповідалk= 2;, щось писала, постукуючи, як дятел, крейдою по дошці, але це все нас не стосувалосn= 3;, ми ніби в іншому світ= 10; були.
- Може, і не прийде, - повторював = 03; охоче, хоч не &= #1076;уже вірив у це, а швидше і зовсім не вірив.
Пальці мої самі вже рівненько-р= 10;вненько розламали хліб навпіл. Під партою навпомацки = 03; визначив, що один шматок усе-таки виявився бі = 83;ьшим. Я б взяв його собі. Якби Володька не дивився. Я б обов'язково взяв його собі - адже я знайшов! Але Володька подивився, і тоді я схова= 074; хліб за спину.
- В які=
й
руці?
Він завжди говорив у правій, я знав це і нав= 1084;исне положив більший шматок у праву, щоб ві= 1085; подумав, що я тримаю його = 074; лівій. Але ві= 1085;, очевидно, зовсім не думав про це і сказав пос= 087;іхом:
- У
правій!
І отримав більший.
О, який це був смачний хліб! Ми відщипувалl= 0; його маленькими, зовсім мізерними шматочками = 10; клали в рот, підставляюm= 5;и другу долон= 02;, щоб не зронити на підлогу жодної крих = 90;и. Хліб танув у роті, як цукор. Не пам'ятаю, про що був тоді урок. І який урок. Що нам вчителька розповідалk= 2;. Кого викликала. Кому що став= 080;ла. Ми були на сьомому неб= 10; від щастя, ми святкували! Ми наїлися хліба майже досхочу. Чужого, правда, але в ту мить про це ми не думали.
Коли з насолодою м = 80; вмололи хлі = 73;, задоволені, перезирнулl= 0;ся. Потім перезирнулl= 0;ся ще раз. Коротше кажучи, соромилися, чи що, один од&= #1085;ого. Нам було і добре, і якось не по собі, трохи тривожно: ми чекали чогось. Ні-ні, та й поглядали н = 72; двері.
І раптом в кінці уроку лунає стукі = 90; в двері. Короткий, неголосний, його, напевно, навіть не вс= 110; почули. Тільки вчителька почула. І ми. І наступної миті двері відчиняютьl= 9;я, і в клас вступає одн= 10;єю ногою молод = 72;, дуже худа жінка в голубому береті.
-
Пробачте,
будь-ласка, я
тут сумочку
вчора забул
=
72;,
можна взяти?
Учителька кивнула, жінка ввійшла і прямує до нас, до нашої парти. Спокійна така, ввічли= 074;а. Видно, дуже добра. І винувато усміхаєтьсn= 3;: вибачте, мовляв, що я вам заважаю, я зараз піду, тільки свою сумочку з хл= 110;бом візьму.
Я сиджу ні живий, ні мертвий. Я прокляв уже = 074;се на світі. Я згорав від сорому. Зара= 079; вона порівн= 03;ється зі мною, засуне руку під парту... і... = 065;о я скажу їй? Якими очима буду дивитися? І що потім скажу нашій учительці? Чому я раніш= 077; не подумав про це? Я наві&= #1090;ь прикрив очі.
Коли вона підійшла, я вийняв свій портфель, во= 085;а й мені винувато посміхнулаl= 9;я, нахилилася, провела рукою під партою і дістала зві = 76;ти порожню сумочку, темно-зелен = 91;, місцями заш = 80;ту чорними нитками. Змі= 085;ившись в обличчі, глянула на мене, і я похо&= #1083;онув від сорому й страху...Дивн= 1072; річ, вона не накинулася на мене, не вибухнула гнівом і навіть нічого не спитала про хліб - де він і куди подівс= 03;. Ніби його ту= 090; і не було. Тільки глян = 91;ла ще раз, так, що мене аж у серце кольнуло. Ні, &= #1079;овсім не зі злом подивилася вона, а якось так болісно = 110; гірко, що погляд її я запам'ятав н= 072; все життя.
Глянула й мовчки пішл = 72; собі.
-
Вибачте, -
сказала
вчительці й
тихенько за
=
82;рила
за собою
двері.
Урок ішов своїм звичаєм. А я сидів як бовван, і куди б не подивився: н= 072; парту, покреслену, змальовану, на дошку з білими розводами, у вікно, за яким весело снували горобці, - всюди бачив = 087;еред собою очі тієї жінки. На вчительк = 91; я не міг дивитися. І на товариші = 74; не міг. А на Володьку не хотів. Мені тоді нічого не хотілося, а якщо й хотілося чогось, так ц= 1077; провалитисn= 3; крізь землю.
Я сидів і думав про те, що жінці тій також, напев= 085;о, хочеться їсти. Вона, очевидно, прийшла зар = 72;з прямо з роботи. З нічної змін = 80;. Як і моя мати. Що, напевно, як і моя мати робила снар= 03;ди і, як у моєї матері, у неї є такі ж хлопці, як і ми з Володькою. І що той хліб вона несла їм.
І ще я подумав про те, що тепер вона скаже, чому не принесла хліба?
Пол=
091;ничка
та Вишенька
Горд=
080;й
кущик
полуниці по
=
87;равив
свої квіточ
=
82;и,
відкрив
червону
ягідку і,
солодко
потягнувшиl=
9;ь,
поглянув
вгору. Над
ним опустил
=
72;
вітки
молоденька
вишня. Її ягі=
1076;ки
були
крихітними =
10;
зеленими.
- Не
зрозумію,
який від теб=
077;
толк, -
розвела лис
=
90;очками
полуниця. –
Відквітнулk=
2;
швидко, ягод=
080;
спіють довг
=
86;.
Лише світло
наді мною
загороджуєm=
6;.
Вишн=
110;
стало
соромно і
вона, як
могла,
відвела віт
=
80; вбік.
- Не те,
що я! –
нахвалювалk=
2;
себе
полуниця. –
Квітну і зрі=
102;
одночасно.
Квіточки у
мене великі,
красиві.
Бджілки над
ними кружля=
02;ть,
дзижчать. А я=
1075;ідки
мої червоні,
соковиті, за=
087;ашні.
Так в рот і
просяться!
Тому й людин=
072;
мене цінує,
доглядає
мене
постійно:
бур'яни
вириває,
прохолодноn=
2;
водою
поливає. А на
тебе навіть
не дивиться =
211;
зростаєш, як
бур'ян,
нікому не
потрібна, - пи&=
#1088;хнула
вона у бік
вишні.
Вишн=
103;
заховала пі
=
76; листочки
свої зелені
ягідки і
опустила
вітки – їй ст=
1072;ло
себе дуже
шкода. «І
справді, -
думала вона, -
господар
мені
приділяє
зовсім мало
уваги.
Попирскав
чимось,
побілив сто
=
74;бур
і все. Забув
про мене,
навіть
поливає дуж
=
77;
рідко. Добре
ще, що
коріння у
мене довге, д=
1086;тягується
під землею д=
086;
тієї вологи,
що на
полуницю
виливають.
Так, і ягоди у
мене якісь
непоказні,
зростають
повільно.
Який від мен=
077;
толк? Лише
світло інши
=
84;
загороджую.&raq=
uo;
Засм=
091;чена
вишня день з=
072;
днем
милувалася
полуницею, я=
082;а
хвалилася
своїми
червоними
ягідками:
- Бачи&=
#1096;,
як вони у
мене швидко
спіють, -
піднімала
вона гордо
свої
листочки. –
Лише вчора
людина цілу
миску
зібрала, а
завтра ще
більше збер
=
77;.
Люди з моїх
ягід варенн=
03;
зварять і
компот. А ти?
- Я
скоро теж
достигну, -
боязко
намагалася
захиститисn=
3;
молоденька
=
74;ишня.
- Та,
коли ти там
достигнеш,
зелень
пузата, - полу&=
#1085;иця
відвернула
від неї свої
квіточки.
«Яка =
1078;
вона щаслив
=
72;,
- зітхала
вишня, - і
красива, і ко=
1088;исть
людям
приносить. А
я лише заваж=
072;ю,
і людина на
мене не
звертає
уваги».
Але
йшли дні.
Ягід на
полуниці
ставало все =
084;енше,
вона
перестала
квітнути,
листя стало =
078;овтіти.
А вишня,
навпаки, з
кожним днем
все кращала:
ягоди
наливалися
соком і
кольором.
Одно=
075;о
разу вночі
пройшов
сильний дощ.
Він
буквально
вбив листя
полуниці в
землю,
заляпав їх
гряззю, обби=
074;
останні
квіточки.
Вранці, коли
зійшло
яскраве сон
=
94;е,
полуниця
поглянула н
=
72;
себе і
охнула. Вона
спробувала
підняти сво=
11;
листочки, ал=
077;
вони були
важкі від
грязі.
Остання її
надія – три
квіточки – о=
073;сипалися,
і полуниця з=
088;озуміла,
що це –
кінець.
Більше ніхт
=
86;
не прийде,
аби нею
помилуватиl=
9;я
або зібрати
урожай з її
тоненьких
гілочок.
Крапельки
дощу, а, може й
сліз, стікал=
080;
з її брудних =
1083;источків.
Полуниця гл=
03;нула
на вишню. Вон=
1072;
була
прекрасною!
Зелене лист=
03;,
умите дощем,
стало ще
яскравішим, =
072;
ягоди були
бордовими і
м'ясистими.
Сонце грало
промінчикаl=
4;и
в маленьких
краплях і
дерево від
цього
здавалося
казково
чарівним.
«І
коли воно
встигло так =
079;мінитися?»
- подумала
полуниця.
Чере=
079;
любування
собою, вона
навіть не
помічала ти
=
93; змін,
які
відбувалисn=
3;
з деревцем. А
тепер вона
його просто
не могла
упізнати.
«Треба ж, -
дивувалася
полуниця, -
адже, людина
нічим не
допомагала
вишні. Вона
сама виросл
=
72;
такою
чудовою».
Післ=
103;
обіду до
дерева
прийшли люд
=
80;.
Вони збирал
=
80;
у відра
урожай і нах=
074;алювали
вишню за її
солодкі
ягоди, з яких
вони
збиралися
варити
варення і
компот.
А кол=
1080;
люди пішли,
полуниця
звернулася
до деревця:
-
Пробач мені,
будь ласка,
вишне. Я
думала, що я
краща, ніж ти, =
бо
люди
приділяють
мені більше
часу.
Вважала, що
від мене біл=
100;ше
користі, бо
мої ягоди
достигають
раніше твої
=
93;.
Гордилася, щ=
086;
з моїх ягід
люди
зроблять за
=
82;рутки,
і я, таким
чином, зможу
послужити д
=
83;я
них і зимою. Я
хвалилася і
розпиляласn=
3;
перед кожно=
02;
пташкою, що
пролітала. А
ти тихенько
зростала, не
відриваючи
=
95;асу
і сил у людей,
і принесла ї=
084;
великий
урожай. Якою
ж я була
безглуздою.
- Не
засмучуйся,
полуничко, -
зашурхотілk=
2;
вітками
вишня, -
головне, що
ми обоє
прожили це
літо не даре=
084;но.
А тепер у нас
є час
відпочити,
набратися
сил, аби
наступного
року
принести ще
більше плод=
10;в
тим, хто про
нас
піклується. («Православ&=
#1085;і
розповіді»)
ДІТЯМ
ПРО МОЛИТВУ
Кор=
086;тке
славослів'я
Слава Тобі,
Боже наш,
слава Тобі.
Діти,
що буває з
вами, коли ви
в чомусь
провинилисn=
3;
перед вашим
=
80;
батьками, а
вони не кара=
102;ть
вас, тому що
ви вибачили
=
89;я
і обіцяли
поводитися
добре?
Радієте ви
тоді? -
Звичайно! - Ви =
дуже
тоді радієт
=
77;
і дякуєте
вашим
батькам за
те, що вони
так люблять
вас і добрі
до вас. А коли
батьки
куплять вам
новий краси
=
74;ий
одяг,
подарують
вам
що-небудь? То
хіба ви знов=
091;
не радієте? -
Так само ми
повинні
поступати і
по відношен
=
85;ю
до Небесног
=
86; Отця
- Бога. Ми
повинні дяк
=
91;вати
Господу за
те, що Він не
лише не кара=
108;
нас за гріхи,
але ще й поси=
1083;ає
нам свої
багаті
милості. За
це, і особлив=
1086;,
діти, за спас=
1110;ння
всіх нас від
вічної поги
=
73;елі,
ми повинні з
відчуттям
сердечної в
=
76;ячності
завжди
говорити
Йому:
=
57;лава
Тобі, Боже
наш, слава То=
1073;і.
Ця
коротенька
молитва наз
=
80;вається
коротким
славослів'я
=
84;,
тому що в ній
ми лише
прославляєl=
4;о
Бога за любо=
074;
і милосердя
до нас,
грішних, але
нічого собі =
091;
Нього не
просимо і
жодної своє=
11; потреби
не висловлю=
08;мо.
Словом «Бож
=
77;»
ми називаєм
=
86;
не одну Перш=
091;
Особу
Пресвятої
Трійці, а всі
Три Особи
Божества. Ос=
082;ільки
Триєдиний
Бог
нероздільнl=
0;й,
то й в
молитвах ми
завжди гово
=
88;имо:
Слава Тобі,
Боже.
Що
легше?
Пішл=
080; троє
хлопчиків в
ліс. У лісі
гриби, ягоди,
птиці.
Загулялись
хлопчики. Не
помітили, як
день пройшо
=
74;.
Йдуть додом
=
91; -
бояться:
- Попа&=
#1076;е
нам вдома!
Ось
зупинилися
вони на
дорозі і
думають, що к=
1088;аще:
збрехати аб
=
86;
правду
сказати?
- Я
скажу, -
говорить
перший, - ніби
вовк на мене
напав в лісі. &=
#1047;лякається
батько, і не
сваритиметn=
0;ся.
- Я
скажу, -
говорить
другий, - що
дідуся
зустрів.
Зрадіє мати =
110;
не лаятиме
мене.
- А я
правду скаж
=
91;,
- говорить
третій. -
Правду завж
=
76;и
легко
сказати, том=
091;
що вона
правда і
придумуватl=
0;
нічого не
треба.
Ось
розійшлися
вони всі по д=
1086;мівках.
Лише сказав
перший
хлопчик
батьку про в=
086;вка
- зирк:
лісовий сто
=
88;ож
йде.
- Нема&=
#1108;, -
говорить, - в
цих місцях
вовка. Розсе=
088;дився
батько. За
першу
провину
покарав, а за
брехню -
удвічі.
Друг=
080;й
хлопчик про
діда
розповів. А
дід тут як
тут - в гості
йде. Взнала
матір правд
=
91;.
За першу
провину пок
=
72;рала,
а за брехню -
удвічі.
А
третій
хлопчик як
прийшов, так
з порогу у вс=
1100;ому
повинився.
Побу= 088;чала на нього тітка, та і пробачила.
НАМ
ПИШУТЬ
Віта=
102;
редакцію
«Божої
кринички» з
святом Пасх
=
80;.
Бажаю усім
терпіння і
Божої
допомоги у
справі спас=
10;ння
душ наших
діточок.
Нехай світл
=
77;
Христове
Воскресіннn=
3;
укріпить
нашу віру. (Махk=
2;цька
Лариса, м.
Дубно)
У
електронніl=
1;
версії
відсутні
деякі ілюст
=
88;ації
та малюнки.
Запи=
;туйте
паперову
версію
газети у
храмах Рівн
=
77;нської
єпархії
=
43;азета
розповсюджm=
1;ється
у храмах
Рівненськоo=
1;
єпархії.
=
45;лектронну
версію
читайте на
сайті http=
://pruxod.ucoz.ua/.
=
56;едакція
залишає за
собою право
скорочуватl=
0;
та редагува
=
90;и
надіслані
матеріали.
=
42;ідповідаль=
1085;ість
за
достовірніl=
9;ть
інформації
несуть
автори
публікацій.
=
47;асновник:
Рівненське
єпархіальнk=
7;
управління
УПЦ.
=
42;идавець:
Свято-Різдв
=
86;-Богородичн&=
#1072;
парафія смт.
Мізоч
Здолбунівсn=
0;кого
району.
=
42;идається
з квітня 2004 роl=
2;у.
Виходить
один раз в мі=
1089;яць.
=
56;/с:
РВ 379 від 02. 04. 2004
року.
=
43;оловний
редактор:
протоієрей
КАРПЮК Олек
=
89;андр
Леонідович.
=
40;дреса
редакції: 35740,
Рівненська
область,
Здолбунівсn=
0;кий
район,
=
89;мт.
Мізоч, вул.
Дерманська, 6.
Телефон: (03652) 40-916.
=
45;лектронна
адреса: karpyk@gmail.com
=
58;ираж:
1110
екземпляріk=
4;.
Друк: ТзОВ
“Острозька
=
76;рукарня”.